18.05.1944

May. 18th, 2014 09:59 pm
4ornobile: (свічка)
Про лист Олексія Весніна, в якому він розповідав про те, як в 1944-му виселяв кримських татар, мені розповіла людина, котра цього листа свого часу отримала і працювала над цією темою. Думав, що шукати його доведеться в архівах. Але лист знайшовся набагато простіше, ніж очикувалося.

Письмо в журнал «Юность» (август 1989 г.)

Уважаемые товарищи!

После статьи Владимира Лукъяева в вашем журнале я не выдержал, взялся за перо: уж очень похоже все то, что рассказано о выселении балкарцев, на те позорные «операции», в которых мне пришлось участвовать 45 лет тому назад.

9 мая 1944 года литерным эшелоном (нигде не останавливаясь) наша часть войск НКВД, в которой я был рядовым солдатом, прибыла в Крым. От станции Джанкой мы повернули на Керчь, где и обосновались. Шли разговоры о том, что мы должны вести борьбу с отрядами татар-добровольцев, оставленных немцами в крымских лесах. Однако, как выяснилось, мы прибыли совсем для иных дел.

В Керчи некоторое время мы несли гарнизонную службу, а 15 мая наша рота была переброшена в райцентр Ленинское. В ночь на 18 мая мы были подняты «в ружье» и несколько часов куда-то шли по бескрайней степи. В 3.30 утра подошли к степному аулу Ойсул, и только тогда нам сообщили цель нашей операции — выселение татар. Ручные пулеметчики остались в оцеплении, а из остальных были сформированы тройки во главе с сержантами, офицерами и керченскими оперативниками.

В 4.00 началась операция. Мы заходили в дома и объявляли: «Именем Советской власти! За измену Родине вы выселяетесь в другие районы Советского Союза!» На сборы давалось два часа, каждой семье разрешалось брать с собой 200 килограммов груза[1]. Операция подготовлена была блестяще: в аул прибыло столько новеньких американских «фордов» и «студебеккеров», что они вывезли все население за одну ходку на ближайшую железнодорожную станцию Семь Колодезей.

Операция сама по себе была, безнравственной, но и на ее фоне выделялись отвратительные сцены: старуха, обезумев от горя и неожиданности, бросилась бежать в степь и была срезана пулеметной очередью; безногого инвалида, на днях вернувшегося из госпиталя домой «по чистой» и заявившего о своих правах, волоком потащили к машине и, как куль муки, бросили в кузов... К 12-ти ночи все эшелоны с выселенными покинули пределы Крыма. Имущество и скот выселенных были брошены на произвол судьбы.

А через месяц с небольшим, в ночь на 24 июня, мы вновь двинулись из Керчи в поход и к утру прибыли в прибрежное село Марфовку (между Керчью и Феодосией), населенное болгарами. Нам было объявлено, что мы будем выселять жителей этого села, а по всему Крыму в этот день выселяются, кроме болгар, греки, армяне, караимы и цыгане[2]. Людям мы должны говорить, что прибыли помогать косить сено. Так мы и поступили. Разойдясь по выделенным нам участкам, мы, как будущие «шефы», радостно были встречены хозяевами, не поскупившимися на выпивку и угощения для бескорыстных «помощников». В назначенное же время, когда в село въехали автомашины, мы объявили хозяевам: «Именем Советской власти...»

Татар, оказывается, мы выселяли «гуманно»: как я уже говорил, два часа на сборы и 200 килограммов груза на семью, а тут — 20 минут на сборы и груза, что унесешь в руках. К тому же было организовано соревнование между группами: кто раньше закончит свой участок. На деле вышло, что люди хватали не самое необходимое, а что попало под руку и тут же выталкивались прикладами...

Выселения в том виде, как они проводились,— это акции, по своей гнусности, по физическим и моральным мукам ни с чем не сравнимые. Те, кто в своей жизни не подвергался этому, не может, пожалуй, в должной мере представить весь их трагизм. Между тем даже сейчас, во время гласности, об этом пишут очень мало и весьма сдержанно, хотя в истории подобных аналогов найти невозможно.

После начала первой мировой войны в России активизировалось антинемецкое движение, однако царь Николай II не додумался до выселения немцев[3]. И только Сталин, руководитель первого в мире социалистического государства, нашел обоснование столь варварским акциям.

В то время я и почти все рядовые солдаты были очень молоды — мне было тогда 19. Мы честно выполняли все приказы и распоряжения командиров...

Сейчас, уже на склоне жизни, мне хотелось бы этим письмом хоть как-то снять с души грех за невольное участие в тех позорных делах.

А. ВЕСНИН, агроном, участник войны, г. Мелитополь.

Звідси.

Ну, а це ми сьогодні вранці малювали на набережній під Метромостом. Таке от символічне присвячення.



Чорне.

4ornobile: (лені)
Рівно 60 років тому, СРСР звернувся до НАТО з пропозицією прийняти його до цієї організації. Альянс троха подумав і згодом відмовив.

А ви думали...

Жовтеньке.
4ornobile: (4орнобіле)
Хто ще не проходив -- тицяйте на тест, дізнавайтеся, що ви знаєте про життєвий шлях Тараса Григоровича.

Синьо-жовте.
4ornobile: (лені)
Все нове -- це добре підзабуте старе. Особливо якщо це стосується російських керманичів. Згадав.

Самий початок 21 серпня 1968 року. Бизько 2-ї години ночи на диспетчерів празького аеропорту "Рузіне" вийшов екіпаж радянського пасажирського літака з проханням про вимушену посадку через ушкодження на борту. Диспетчери дали добро. Дуже скоро вони напряму познайомилися з "ушкодженнями", які були на тому борту, -- а саме бійцями 7-ї повітряно-десантної дивізії. Диспетчерська вежа була захоплена, ключові об'єкти заблоковані, а аеропорт дуже скоро перейшов в режим прийому -- радянських АН-12 з десантом і військовою технікою на борту. Так закінчувалася Празька весна.

Раджу почитати про ту операцію "Дунай", що її викликало і як вона була проведена. Дуже пізнавально. Особливо в теперішніх умовах. Мабуть, чехи теж тоді щиро вірили, що закордон їм допоможе.
4ornobile: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] diana_ledi в Эту дату не отмечает власть: День украинского политзаключенного
Оригинал взят у [livejournal.com profile] leg0ner в Эту дату не отмечает власть: День украинского политзаключенного

Почти все ведущие деятели «шестидесятников» получили максимальный срок — 7 лет заключения в лагерях строгого режима и 5 лет ссылки — и были этапированы за пределы Украины — в Мордовию и Пермскую область России, затем в Сибирь или в Казахстан. Вспомним этих Людей.

12 января 1972 в Украине поднялась новая волна арестов. За решеткой оказались лидеры шестидесятников Иван Светличный, Евгений Сверстюк, Вячеслав Черновол; в этот же день или в течение каких-то полутора лет — также Василий Стус, Иван Дзюба, Зиновий Антонюк, Надежда Светличная, Даниил Шумук, Иван Коваленко, Николай Плахотнюк, Леонид Плющ, Семен Глузман, Олесь Сергиенко, Василий Лисовой, Евгений Пронюк, Василий Овсиенко, Валерий Марченко — в Киеве; во Львове и Галичине — Иван Гель, Ирина и Игорь Калинец, Михаил Осадчий, Стефания Шабатура, Зорян Попадюк, о. Василий Романюк, Богдан Ребрик, Оксана Попович, Ирина Сеник, Василий Долишний, Владимир Рокецкий, юношеские группы Владимира Мармуса в с. Росохач на Тернопольщине и Дмитрия Гринькива в Печенежине; Роман Калапач и Любомир Ствросольський в Стебнике; в Харькове Анатолий Здоровый, Игорь Кравцив; в Умани Кузьма Матвиюк, Богдан Черномаз, в Кременчуге Григорий Маковийчук, в Черкассах Василий Захарченко, в Нальчике Юрий Шухевич: еще перед тем в Одессе Алексей Резников, Нина Строката ... Список достиг сотни человек.

За этим стояли сотни обысков; тысячи людей терроризировали допросами. Репрессивная машина охватила все регионы Украины, где теплилась национальная культурная жизнь.

Read more... )



4ornobile: (Default)
Додам, що в Україні і, зокрема, Києві, вже давно проситься на волю партизанщина. Ібо з відкритими обличчями і за законом тут нічого досягти неможливо

Originally posted by [livejournal.com profile] aniol7 at post
Робота з архівними документами має свою специфіку - часом знаходиться те, чого не шукаєш, але полишити просто не можеш, ось і сьогодні трапився цікавий документ:
"Грозные события военного времени сказавшиеся на св. Лавре Киево-Печерской в период межусобной войны украинцев с большевиками с 15 по 25 января 1918 года включительно.
....Вечером того же 24 января ворвались в дом О. Наместника Лавры пять вооруженных солдат страшилищ, с их сестрой милосердия, потребовали чаю с маслом, осмотрели весь дом и остались ночевать. Ночью выходили из дома о. Наместника и, как оказалось потом, ограбили казначея и благочинного Лавры, и снова возвратились спать.
… В 9ть часов утра, после ухода «товарищей» в гостиной комнате помещичьего дома оказалась оставленная ими ручная граната со сведенной пружиной и заряженная".
Я це до чого, оті упирі, проти яких повстала Україна є прямими нащадками " вооруженных солдат страшилищ, с их сестрой милосердия" - з ними не можливо говорити нормально, бо в подяку за чай з канапками, яки ми ти їх наївно пригостиш, вони залишать у твоєму домі гранату. Слід позбавитись від ілюзій - вони визнають тільки СИЛУ! Будьмо сильними!
4ornobile: (свічка)
Досить часто можна почути від осіб особливо обдарованих, мовляв, Голодомор не був геноцидом, цілеспрямованим винищенням за національною ознакою. І взагалі його не було. Бо погано було всюди, всі голодали. Я, чесно кажучи, щиро не розумію, чому в РФ не поминають своїх загиблих, раз в них було погано, не по голоду 1930-х, так по голоду 1921-го. Та хай їм грець. Моя свічка горітиме і за їхніх мерців.

Але поговоримо про Україну. Трохи статистики (всі дані – з Педівікії).

СРСР, 1926 рік. Українців в ньому (загалом) – 31 194 976 осіб.
СРСР, 1939 рік. Українців – вже 28 111 007 осіб.

За шість років по Великому Голоду в СРСР проживає на 2 млн. українців менше, ніж за 6 років до нього. Для порівняння: кількість росіян збільшилася з 77 791 124 до 99 591 520. Тобто майже на 22 мільйони або на 28%. Білоруси – було 4 738 923, стало 5 275 393. Приріст на півмільйони з гаком або на 11,3%.

Нездорово бурний приріст великоросів лишаємо на совісті авторів перепису. Ну, ми ж розуміємо.

Згідно даних миттєво забороненного перепису 1937 року, в середньому приріст населення в ті часи складав в країні 1% на рік (хоча білоруси, схоже, з цим троха не згодні). Українці секс любили завжди (а хто не згоден, той москаль), тому не думаю, що вони сильно відставали від загальносоюзних показників. Тому продовжуємо рахувати.

Орієнтовно на 1932 рік в СРСР мало жити 31 194 976 + 6% = 33 066 675 осіб, або на 4 955 667 більше, ніж в 1939-му. А на 1939, хай навіть з пониженням до 10%, 34 314 474 осіб, або на 6 203 467 більше. Натомість маємо на 2 млн. менше. Де ж ці 6,2 млн. загиблих і ненароджених? А от там, в 1932-1933-му.

Тут слід зазначити, що перепис 1939 був добряче покращений в кращих азірівських традиціях після провального перепису 1937-го. Ну, хто ж знав, що народ фігово розмножується за непридатних для життя умов. Так що реальний негативний розрив міг бути (і, скоріше за все, був) ще більшим.

Можна порахувати инакше. Збити щорічний приріст, скажімо, до 0,8% (ну, секс же любили, як і раніше, але втрати в душах і здоров'ї після голоду даються в знаки) і, виходячи з показника 1939-го, порахувати населення на 1934 рік, коли українське село стало потрохи оговтуватися (тобто вважати, що в 39-му було 104% від населення 34-го). Отримуємо орієнтовну кількість осіб в 27 029 814. Або на 6 млн менше, ніж було (за розрахунками) в 1932-му.

Звісно ж, це дуже приблизні і непрофесійні розрахунки. Не 10 мільйонів, ні. Але навіть ці 6 млн. за півтора хай і голодних, але мирних роки – не забагато? Це в Україні, де земля родить, аж гай гуде, а люди до роботи звиклі і спритні?

Соловейки можуть добре пісню лляти, але з неї слів не викинеш. Ні того, що відбиралися ВСІ їстівні припаси (бурячки і картоплю, мабуть, теж в ненажерну Європу гнали). Ні того, що за непотрібні нікому колоски – розстріл. І що інструмент, вудки і будь-що, чим можна було здобути їжу, теж конфісковувалося або нищилося. Ні, це все ненавмисно було, а як же ж. У всіх так. Просто в Україні місцеві палку перегнули (а хто недогнув – пішов згодом в Сибіряку). Вірте, хохли. І сала ще підріжте.

Статистика – пані, відома своєю брехливістю. Але й впертістю теж відома. Навіть радянська.

Чорне.
4ornobile: (кіт читає)


Ахой!

Сьогодні -- Міжнародний піратський день, або День, Коли Треба Говорити Як Пірат.

Я зара всих деталей не пригадаю, а лізти в Педівікочку впадлу, тому так троха по пам'яті.

Отже, все почалося з простої забавки, котра могла б спасти на думку будь-кому з нас. Сиділи якось два зачотних олбанських пацика (олбанських -- це в Олбані, штат Орегон), дуркували і вирішили по приколу побазікати на піратський манер. Ну, там, "агррррр!" усіляке та инші "Гей, там, на палубі!" Подуркували. Сподобалося. Увійшло в звичку. І якось одного чудового дня вони подумали: а чого б не влаштувати цільний присвячений корсарам день? І призначили. На День народження колишньої дружини одного з них. Підкололи типу, ага.

Ну, спочатку розважалися самі. Потім до них сусіди приєдналися. Потім все містечко. Потім телебачення з пресою дізналися. А далі вже понеслася дівка по дискотеках. Так що тепер це аж цільний Міжнародний день.

Тутой от можна почитати про сімку найбльш видатних піратів минулих часів, хоча й без Барбароси-старшого і ще кількох. Цікаві товариші були, як на мене. Не дай-бо стрітися.

Там в тексті дуже мало про Мері Рід. Я тут доповню.

Ставати піраткою вона не збиралася. Просто так якось сталося. Хоча пацанкою вона була з малих років. Натуральною. У Мері була дуже любляча мати-вдовиця, котра перевдягала доню в хлопчачу одежу свого рано померлого сина. Щоб, значить, свекруха не просікла, що онучка вже давно хробачки їдять.

В 15 років Мері пішла з дому світ за очі і записалася в фла... фла... фламандську? Ні, скоріше фландрійську піхоту -- кадетом на ймення Марк. На полі бою відзначилася відчайдушною хоробрістю, але підвищення кар'єрного не отримала. Надулася. Пішла в кавалерію. Там знову повоювала на славу і заслужила авторитет серед офіцерів. А заодно закохалася в свого сослуживця. Котрий спочатку шарахався від неприродньо ніжного товариша по зброї, але Мері показала цицьки розкрила йому... е-е-е... карти, тож вони таки одружилися, завели невеличку таверну й жили недовго й щасливо.

Потім чоловік Мері зненацька відкинув свої кавалерійські ноги, дівка впала в депресію, традиційно перевдяглася в чоловіка і сіла на корабель. Де і була захоплена піратами на чолі з відомою флібустьєркою Енн Бонні (та ще оторва була, я вам скажу). Ну, як захоплена... На кораблі під час піратських гостин не розгубилася лише РІд -- піхота й кавалерія просто так не здається. Тому та противна Ганька потроха вговорила нашу Марічку приєднатися до шайки, що та і зробила. І жили вони недовго, але весело. Втрьох: Мері, Енн і її хахаль. По всякому жили. Втрьох, да. Ну, ви зрозуміли.

А потім всі померли. Але про це в статті і так написано.

На цьому все, братчики мої. Полундра!

Зубоскально біле на чорному фоні.
4ornobile: (лені)

"148 народних депутатів України просять Сейм Республіки Польща визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу.

Про це йдеться у зверненні обранців Верховної Ради до депутатів Сейму РП і маршала Еви Копач.

"Просимо вас, депутатів Сейму Республіки Польща, підтримати рішення сенату, визнати Волинську різанину ОУН-УПА геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів", - наголошується в документі.

На переконання українських парламентаріїв, різна трактовка Волинського злочину "забиває клин між двома країнами".

"Розвиток зміцнення українсько-польської дружби неможливий, якщо віддати забуттю пам'ять сотень тисяч ні в чому неповинних громадян – білорусів, поляків, євреїв, циган, росіян, українців, всіх тих, хто загинув у Волинській різанині", - відзначається у зверненні.

Нардепи вважають своєчасною ініціативу поляків із цього питання і наголошують, що через ксенофобські й неонацистські настрої українці не мають змоги дізнатися правду про Волинську трагедію.

"В Україні ростуть ксенофобські, антисемітські та неонацистські настрої. Їх представники вже сьогодні є у Верховній Раді України. Вони активно використовують парламентську трибуну для пропаганди цих поглядів. Усе це – результат того, що народ України не знає правди про ті страшні події", - переконані депутати Ради."

(звідси)

Це поза моїм розумінням будь-чого. І я не можу пригадати випадків, щоб депутати якоїсь країни були такими ж епічними довбойобами.

Це не державні, а антидержавні діячі. Заради боротьби зі "Свободою" вони готові рознести нахуй цю країну і, якщо вдасться, залюбки постірялють всіх українців як військових злочинців. Залишать тільки Вєрку Сердючку і підтанцьовку у Поплавського.

Чорне.

4ornobile: (двоє)


Спільний україно-польский об'єкт, дерев'яні церкви Карпат, визнані гідними світового визнання і занесені в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Ще один цьогорічний об'єкт-новачок -- фортеці на пагорбах індійського Раджастану.

Древнй Херсонес світову планку так і не взяв.

(першозвідси)

(звідси)

Вітаю!

А тим часом пошановувачи цікавинок світової архітектури вчать нуве слово -- tserkvas.

Біле.
4ornobile: (кіт читає)
Шановна [livejournal.com profile] gloria_ma підготувала дуже цікавий допис про український церковний живопис "барокового" періоду. Раджу.

Originally posted by [livejournal.com profile] gloria_ma at Український живопис. серія 10. бароко в православ'ї
Під впливом російського інформаційного простору, постійних візитів в Україну (слава богу, вже рідше) Патріарха Московського Кіріла, частини кліру незрозумілої структури - з назви Українська православна церква, з дій - Московського Патріархату, зформувалось скептичне відношення до всього релігійного.
Більше того, українська спільнота взагалі вважає, що православіє буває тільки у формі російського православ'я: з зрощенням влади і Церкви, з домінуванням обрядовості над суттю, з поставлення християнських заповідей на службу російському пожерливому націоналізму.

Між тим, як казав видатний український філолог Потебня кожний народ виробляє своє християнство, згідно власного світогляду і естетичних уподобань.
Не оминуло це і українське православ'я, яке можна охарактеризувати коротко, як "Бог - це любов".
Вірити в бога чи не вірити - діло хазяйське, але те, що релігія наклала величезний відбиток на культуру, заперечувати годі.
Неможливо в жж-шному пості розказати про всю проблему цілком, але можна частково продемонструвати, як українці, наприклад, 18 століття, уявляли собі християнське вчення, які естетичні і філософські критерії їм імпонували.Read more... )
4ornobile: (лені)
Андреев дал крымским татарам шокирующие советы о том, какие они должны снимать фильмы.

«В данном случае Россия не могла быть представлена на премьере фильма, искажающего правду о Великой Отечественной войне. Примитивно о фильме: если бы это был многосерийный фильм, где, например, из 20 серий 17 были бы о подвиге советских солдат, легендарных летчиков в годы ВОВ, 2 серии были бы о вопросах сотрудничества лиц крымскотатарской национальности с фашистскими оккупантами и завершающая, может быть, серия о депортации – трагедии и государственных преступлениях советского руководства, - я бы пошел на этот фильм, я бы отсмотрел все 20 серий», -

При этом на замечания журналиста, что Генконсул высказался очень оскорбительно для крымскотатарского народа, Андреев ответил: «Я что-то новое сейчас сказал? Мне не нужны ваши советы. Все, что я сегодня сказал, это совершенно официально. Запишите и прокручивайте любому крымскому татарину. Мое слово и слово России должно звучать, должно быть известно. В том числе и мое интервью сегодня для того, чтобы правда о ВОВ звучала. В том числ с теми эпизодами, которые почему-то 18 мая замалчиваются. В этом фильме их нет. Это именно тематика предательства».

(Звідси)

Генконсул РФ як би натякає, що правда може бути тіки руССкой. Вищого кремлівського гатунку.

Цікаво, що Москва вже навіть не намагається грати в дипломатію. Дипломатію в Росію повністю проміняли на щиру й неприкриту пропаганду.

Темно-сіре.

4ornobile: (4орнобіле)
"...Сегодня, когда министр образования и науки Дмитрий Табачник официально рапортует перед ветеранами о том, что ему «совместно с ветеранскими организациями» удалось «вернуть правду» во все школьные учебники, это уже никого не удивляет и не коробит. Никто даже не задается вопросом: а какого, собственно, хрена не историки, а какие-то «ветеранские организации», то есть заинтересованные представители исключительно одной стороны военного конфликта, должны решать, что будут считать правдой подрастающие поколения украинцев? При всем уважении к ветеранам Второй мировой войны, когда в стране придут ко власти поколения, взращенные на табачниковской «правде», ни одного из этих ветеранов в живых уже не будет (а скорее всего, не будет и самого Табачника). Кто ответит, если эти поколения, которым Шуфричи-Табачники из глубокой любви к ветеранам запретили знать правду о страшных уроках истории, начнут воплощать в жизнь богатый управленческий, а то и полководческий опыт героического товарища Сталина?

До наших маразматических клоунов, похоже, даже в первом приближении не дошло, почему ООН признала 8 и 9 мая днями памяти и примирения. Именно памяти и именно примирения, а не «великой победы» хороших наших над плохими немцами. Если у кого-то память отшибло, то Организация объединенных наций, одним из основателей которой является и Украина, создавалась именно для того, чтобы ни в коем случае не допустить повторения той позорной катастрофы, в которую мир позволил себя втянуть в 1939-1945 годах. Именно ощущение жгучего стыда за то, до чего может дойти человечество, и общей ответственности планеты за ужасы Второй мировой войны (общей! и уж точно не подписантам пакта Молотова-Риббентропа с себя эту ответственность гордо сбрасывать!) и стали основой для примирения между послевоенными странами. И только Украина предпочитает оставаться великовозрастным дебилушкой, самозабвенно пускающим кораблики в луже крови..."


(Звідси)

Червоно-коричневе.
4ornobile: (лені)
Ввечері 18 серпня 1941 злетіла в повітря гребля ДніпроГЕСу.

Вибух був скоєний працівниками НКВС після прориву німецьких військ до Запоріжжя. Самі НКВСники на той час вже переправилися на лівий берег, але в цілому відступ радянських військ продовжувався. Вибух 20 тон толу зруйнував частину греблі (називається ділянка в 100-135 м при загальній довжині греблі 600 м, окремо було зруйноване обладнання машинної зали) і викликав кількаметрову хвилю, що зносила все на своєму шляху. За оцінками німецького командування, вермахт втратив близько 1500 вояків. Втрати з радянського боку достемено невідомі. Офіційні джерела стверджували, що ніхто не постраждав, бо цивільних і військових завчасно попередили. Сучасні історики називають кількість від 20 до 80, а то і 100 тисяч загиблих – переважно червоноармійців, що не встигли переправитися через Дніпро, і цивільного населення прибережних зон та острова Хортиці.

Виконавців підриву було спіймано радянською контррозвідкою як діверсантів (що, у свою чергу, заперечує версію про попередження), але після втручання керівництва звільнено.

Німці відновили зруйновану ділянку греблі та завезли власне – замість попереднього американського – обладнання ГЕС. Але восени 1943-го відступати довелося вже їм. Був розроблений план повного знищення греблі (закладено заряди загальною кількістю 300 тон різної вибухівки), але завдяки вмілим та скоординованим діям радянських саперів повністю реалізувати план не вдалося.

Кількість жертв не знайшов.

Героїчний вчинок радянських військових увічнено в пам'ятнику, встановленому на могилі Невідомого солдата. А підрив греблі ДніпроГЕСу став одним з пунктів звинувачення німецьких військових злочинців на Нюрнбергському трибуналі.

Трохи фото... )

4б.

Хє-хє..

May. 6th, 2013 12:41 pm
4ornobile: (філін-кот)
Великодній подарунок наївним хохлам від головного московського попа.

«Мы предполагаем, что торжества начнутся в Москве 24 июля, в день памяти святой благоверной княгини Ольги, бабки князя Владимира, - можно сказать, первой христианки во власти, которая во многом подготовила Крещение Руси», - заявил патриарх.

По его словам, уже запланировано торжественное богослужение в храме Христа Спасителя, на которое приглашены главы поместных Православных церквей. Также предполагается проведение народного фестиваля, после чего празднования переместятся в Киев, где состоится торжественное богослужение на Владимирской горке, у памятника святому князю Владимиру.

«Надеемся, что будут присутствовать и главы Церквей. Украинское руководство вышло с инициативой пригласить именно на это событие - молебен на Владимирской горке - глав Православных церквей и глав государств, где большинство людей принадлежат к Православной церкви», - подчеркнул глава РПЦ.

Он сообщил, что большой гала-концерт пройдет на Крещатике - единственной улице на просторах исторической Руси, которая названа в честь события Крещения. Затем торжества продолжатся в Минске, где будет совершено богослужение под открытым небом и предполагаются большие народные шествия.

«Через вхождение в христианский мир мы соприкоснулись со всей Европой - Византией, Римом и с Иерусалимом, который всегда был частью этого единого христианского пространства, – уверен патриарх. – Россия, тогдашняя Русь, вышла из узких провинциальных рамок и увидела перед собой совершенно иное бытие, что особым образом обогатило и страну, и каждого человека. И этот импульс не затухает на протяжении 1025 лет», - добавил предстоятель Русской православной церкви.

(Звідси)

Отак от легким рухом гебістської руки начебто руське свято перетворилося в суто російське. Знайшов таки, як -- і головне, коли -- все перекрутити.

Мені от цікаво, нафіга взагалі наші попи і, тим більше, політики влізли в усю цю оборудку з святкуванням шальоної дати в 1025 років давньої і відверто заполітизованої нині події. Вони що, думали, що окрім витрат на них якийсь зиск чекає?

Скільки історія доводить: як під московську дудку не пляши, вона все одно на свій лад все переграє -- а наші знай підставляють дупи під ісконне слов"янське братерство. Йолопи, чесне слово!

Темно-сіре в рясі з погонами.
4ornobile: (свічка)
9 березня 1945 року видалося зимним. На село Синявка понад самим кордоном з Україною, між Любачевим та Немировим, впав сніг.

Сільський секретар та кравець Микола Пиняга, майстерність якого визнавали навіть жиди у місті, сидів у хаті та робив чоботи. Його домівка причаїлася на самому краєчку села – так, що лінія ліса виходила на подвір’я (батько Миколи був лісним, то ж таке розташування було цілком природнім). Пинягова жінка Катерина вийшла була на двір, але згодом повернулася настрашена. «Стільки війська пішло тою стежкою, – розповіла вона. – Щось там буде».

Лиха година не забарилася: за 20 хвилин в селі запалали хати. На подвір’я Пиняг в’їхала фіра. «Збирайся! – наказав якийсь незнайомий поляк. – Давай курки!». Йому пояснили, що в селі вже була партизанка, і курок вже пограбували. Поляк чи то зжалівся, чи то мав собі на думці щось своє, але тоді наказав відчиняти хлів: «Йди, випускай бидло!»

Хати горіли все ближче і ближче. Запалало подвір’я миколиного брата. Заметушилися якісь люди у військовому і на подвір’ї Пиняг. Але тут прибіг якийсь поручник і наказав припинити підпали.

Микола розумів, до чого все йде. То ж наказав Катерині, котра на той час була вагітна, відмовитися від нього.

Самого ж Пинягу схопили, як сільского секретара, вивели на місточок через рівчак за селом і розстріляли – разом зі старостою. За компанію.

Вночи жінки позбирали тіла своїх побитих чоловіків, братів, синів, на санки, вирили, як могли, могили, та поховали. Точного місця поховання Пиняги ніхто не знає.

То була каральна акція польською сторони – невідомо, чи то була Армія Крайова, чи хтось инший – з метою настрахати місцеве українське населення та лишити без підтримки бандерівців, що начебто діяли в тамтешніх лісах. Було побито і місцевого священика, бо начебто десь хтось стріляв і поранив польских вояків.

З 200 дворів в селі вціліло хіба що з десяток. Втім, Синявка все одно доживала останні дні: наприкінці березня місцеве населення з крамом – хто що встиг взяти – було завантажене на фіри, потім – на залізницю і вивезене на українські землі. Хати і все, що лишилося, згодом було дощенту зруйноване поляками, аби й згадки українскьої на польских землях не лишалося. Зрубали і алею, висаджену колись дідом Миколою, котру в народі називали Пиняговою алеєю. Вціліло хіба що декілька надгробків, що, кажуть, і досі губляться в траві того, що колись було синявським цвинтарем.

Так загинув [livejournal.com profile] mur_myrka прадід.

Чорне.

ПиС: Останній син Пиняги Михайлик, народжений вже після його смерті (той самий, кого носила тоді Катерина), не прожив довго: у віці 9 місяців він захворів і помер, поки його на санчатах везли до лікаря.
 
4ornobile: (4орнобіле)


Війна пам'ятників в Україні, розв'язана популістським за своєю суттю руйнування охтирського Ілліча "свободівцем" Мірошниченко і Ко, схоже, пішла на наступний рівень. На цей раз полетіли шматки вже націоналістичних кумірів.

"...У музеї-садибі Степана Бандери, що знаходиться у с. Воля Задеревацька Стрийського району Львівщини, завдано ушкоджень пам'ятнику та барельєфу Бандери...

...вандали зруйнували пам'ятну дошку Степанові Бандері на Здолбунівській центральній районній лікарні. Пошкодження було виявлене вранці 7 березня...

...Сьогодні близько 2 години ночі невідомі особи намагалися знести пам’ятник Романові Шухевичу, який стоїть біля музею генерал-хорунжого УПА на вул. Білогорща на околиці Львова (біля будинку, де 5 березня 1950 року відбувся останній бій Шухевича)..."



Джерело: УП

Ну, як вам? Організовано і показово. щоб знали, значить, хохли, в чиїх країні живуть. Щоправда, по ночах, бо на відміну від "свободівців", вдень захисники комунізьму таки бояться відгрести. Поки що.

Як вважаєте, міліція когось знайде? Я думаю, що ні.

Далі буде, я вважаю.

Червоно-чорне.
4ornobile: (лені)

Зара інтернетіками пішла гуляти новинка про те, що з списку персоналій, про яких треба знати здавачам зовнішнього незалежного тестування, тихо-мирно прибрали імена Бандери та Шухевича, додавши натомість світлих радянських героїв Щорса і П'ятакова.

Новина, прямо скажемо, з розряду "пізно всралися", але все одно добре, шо ЗІК, з якого все і пішло, звернув на це увагу. Тому що бліц-ознайомлення з програмами ЗНО з історії України насправді відкриває ще цікавішу картинку. Красномовну таку, а улюблених кольорах Дмитра Табачника.

"...В прошлогодней программе Бандера значился среди персоналий, о которых нужно знать, в 25-м разделе «Западноукраинские земли (1921-1939)» Шухевич – в 26-м разделе «Украина во время Второй мировой войны (1939-1945)». В нынешнем году их имена изъяты из списков, при этом 26-й раздел переименован с учетом советской идеологии  – «Украина во время Второй мировой и Великой отечественной войн (1939-1945)».

В то же время, в 22-м разделе, охватывающий период 1918-1920 гг., к списку персоналий добавились любимые советской пропагандой красный комдив Николай Щорс и политик Георгий Пятаков. Причем раздел также изменил свое название. Если в прошлом году речь шла об «Украине в борьбе за сохранение государственной независимости», то теперь об этом ни слова. Зато каждый школьник может сделать вывод, что Щорс и Пятаков – это видные участники «Украинского государствообразующего процесса».

И это ни единственные изменения, свидетельствующие о взятом МОН курсом на выбеливание советского периода. Так, следующий, 27-й раздел, раньше назывался «Украина в условиях десталинизации (1953-1964)». Теперь – «в условиях политической и экономической либерализации общества». Изменился и список персоналий: из предыдущего варианта – Иван Светличный, Алла Горская, Иван Дзюба, Лина Костенко, Левко Лукьяненко, Евгений Сверстюк, Василий Симоненко – остался только последний. А вместо «выбывших» в списке появились деятели, имена которых прославили СССР – советский партфункционер Николай Подгорный, ученый Борис Патон, пионер компьютерной техники Виктор Глушков и авиаконструктор Олег Антонов..."

Що особливо вражає в цій історії -- це те, що як в МОН, так і в Українському центрі оцінювання якості освіти о змінах як би не знають. Тобто взагалі не знають. І ні підтвердити, ані спростувати не можуть. Мовляв, пишіть запит (о, ця надійна звичка сцикотливого бюрократа!). В той час як відповідь доступна кожному: достатньо лише скачати програми ЗНО з сайту все того ж МОН, оприлюднені чорт-зна коли.

І все -- тихенько, без розголосу. Ібо що тепер -- все прийнято, все друкується. А хохли покричать і заткнуться потрохи.

Підараси, всюди підараси.

Двоголове коричневе.
4ornobile: (кіт читає)

427px-Ленин_в_Горках_(1923)-1Отак потрохи ми дійшли до фінального етапу нашого імпровізованого дослідження особистості одного з найзначущих діячів початку ХХ століття, що буквально змінив хід історії. На цей раз я не буду розбивати спогали автора на блоки, а дам їх одним шматком. І, забігаючи вперед, скажу, що не слід чекати тут якихось сенсаційних подробиць угасання вождя, оскільки у даному випадку вони згадуються в контексті того, в якому стані опинилася молода радянська країна в останні ленінські дні і які метаморфози відбулися у поглядах та переконаннях самого Володимира Ілліча.

«...А страдания его, очевидно, были ужасны. И ужас их, их сила сводилась главным образом к чисто моральным переживаниям. Полупомешанный, но с частыми (сперва) возвратами к просветлению, он не мог не видеть того, до чего он довел Россию, он не мог не понять того, что его система идти и забирать как можно левее потерпела полный крах, принесший несчастье не одной России. Заговорило, по-видимому, и то простое человеческое, чему имя «совесть»...


..... )

4б.

Profile

4ornobile: (Default)
4ornobile

January 2015

S M T W T F S
    123
45678910
11121314 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 03:34 am
Powered by Dreamwidth Studios