18.05.1944

May. 18th, 2014 09:59 pm
4ornobile: (свічка)
Про лист Олексія Весніна, в якому він розповідав про те, як в 1944-му виселяв кримських татар, мені розповіла людина, котра цього листа свого часу отримала і працювала над цією темою. Думав, що шукати його доведеться в архівах. Але лист знайшовся набагато простіше, ніж очикувалося.

Письмо в журнал «Юность» (август 1989 г.)

Уважаемые товарищи!

После статьи Владимира Лукъяева в вашем журнале я не выдержал, взялся за перо: уж очень похоже все то, что рассказано о выселении балкарцев, на те позорные «операции», в которых мне пришлось участвовать 45 лет тому назад.

9 мая 1944 года литерным эшелоном (нигде не останавливаясь) наша часть войск НКВД, в которой я был рядовым солдатом, прибыла в Крым. От станции Джанкой мы повернули на Керчь, где и обосновались. Шли разговоры о том, что мы должны вести борьбу с отрядами татар-добровольцев, оставленных немцами в крымских лесах. Однако, как выяснилось, мы прибыли совсем для иных дел.

В Керчи некоторое время мы несли гарнизонную службу, а 15 мая наша рота была переброшена в райцентр Ленинское. В ночь на 18 мая мы были подняты «в ружье» и несколько часов куда-то шли по бескрайней степи. В 3.30 утра подошли к степному аулу Ойсул, и только тогда нам сообщили цель нашей операции — выселение татар. Ручные пулеметчики остались в оцеплении, а из остальных были сформированы тройки во главе с сержантами, офицерами и керченскими оперативниками.

В 4.00 началась операция. Мы заходили в дома и объявляли: «Именем Советской власти! За измену Родине вы выселяетесь в другие районы Советского Союза!» На сборы давалось два часа, каждой семье разрешалось брать с собой 200 килограммов груза[1]. Операция подготовлена была блестяще: в аул прибыло столько новеньких американских «фордов» и «студебеккеров», что они вывезли все население за одну ходку на ближайшую железнодорожную станцию Семь Колодезей.

Операция сама по себе была, безнравственной, но и на ее фоне выделялись отвратительные сцены: старуха, обезумев от горя и неожиданности, бросилась бежать в степь и была срезана пулеметной очередью; безногого инвалида, на днях вернувшегося из госпиталя домой «по чистой» и заявившего о своих правах, волоком потащили к машине и, как куль муки, бросили в кузов... К 12-ти ночи все эшелоны с выселенными покинули пределы Крыма. Имущество и скот выселенных были брошены на произвол судьбы.

А через месяц с небольшим, в ночь на 24 июня, мы вновь двинулись из Керчи в поход и к утру прибыли в прибрежное село Марфовку (между Керчью и Феодосией), населенное болгарами. Нам было объявлено, что мы будем выселять жителей этого села, а по всему Крыму в этот день выселяются, кроме болгар, греки, армяне, караимы и цыгане[2]. Людям мы должны говорить, что прибыли помогать косить сено. Так мы и поступили. Разойдясь по выделенным нам участкам, мы, как будущие «шефы», радостно были встречены хозяевами, не поскупившимися на выпивку и угощения для бескорыстных «помощников». В назначенное же время, когда в село въехали автомашины, мы объявили хозяевам: «Именем Советской власти...»

Татар, оказывается, мы выселяли «гуманно»: как я уже говорил, два часа на сборы и 200 килограммов груза на семью, а тут — 20 минут на сборы и груза, что унесешь в руках. К тому же было организовано соревнование между группами: кто раньше закончит свой участок. На деле вышло, что люди хватали не самое необходимое, а что попало под руку и тут же выталкивались прикладами...

Выселения в том виде, как они проводились,— это акции, по своей гнусности, по физическим и моральным мукам ни с чем не сравнимые. Те, кто в своей жизни не подвергался этому, не может, пожалуй, в должной мере представить весь их трагизм. Между тем даже сейчас, во время гласности, об этом пишут очень мало и весьма сдержанно, хотя в истории подобных аналогов найти невозможно.

После начала первой мировой войны в России активизировалось антинемецкое движение, однако царь Николай II не додумался до выселения немцев[3]. И только Сталин, руководитель первого в мире социалистического государства, нашел обоснование столь варварским акциям.

В то время я и почти все рядовые солдаты были очень молоды — мне было тогда 19. Мы честно выполняли все приказы и распоряжения командиров...

Сейчас, уже на склоне жизни, мне хотелось бы этим письмом хоть как-то снять с души грех за невольное участие в тех позорных делах.

А. ВЕСНИН, агроном, участник войны, г. Мелитополь.

Звідси.

Ну, а це ми сьогодні вранці малювали на набережній під Метромостом. Таке от символічне присвячення.



Чорне.

4ornobile: (4орнобіле)


Сегодня мы со всем известным моим дядей поехали снимать штурм Бельбека. Сначала все было мирно, около 2-х часов мы снимали украинских солдат. Бедных, с палками, с ветками от деревьев, всего с 10-12 автоматами и С "ограниченным количеством боеприпасов".
На картинке: солдаты с палками охраняют зенитку у штаба.

По приезду нас не хотели пускать на территорию части. Но так как это была наша примерно шестая поездка в Бельбек, мы там примелькались, то прошли КПП после недолгих переговоров.
На картинке: куча журналистов, военные и гражданский персонал разговаривают, смеются. Обстановка расслабленная.

Мы не думали, что будет штурм... )
Alexander Aksakov
4ornobile: (4орнобіле)



Екіпаж українського корабля "Черкаси" накидує троси на затоплений російський корабель, аби спробувати його відтягнути і звільнити вихід на волю, в море.

Синьо-жовте.
4ornobile: (мова)
Отак от одним командиром з яйцями посилається бравий російський спецназ.




Не все пробзділо в Датському князівстві, фух!

І да: стріляти наказу в них нема.

Синьо-жовте.
4ornobile: (лені)

Поки недешевий дарагой єврей Добкін обурювався тим, шо до його ісконно нєукраінской пєрсони зверталися зі словами "Дорогі українці", а по країні в усю силу крокувало пакращення, що переходить у стабільний добробут, в місті російської слави (с) улюблений мотоцикліст Путіна прийшов у школу (слава богу, не нашу, а міноборони РФ) полякати навчити дітей... е-е-е... ну-у-у... как родіну любіть, от!



Діти, як видно, дуже зраділи вживу побачити дядьку, котрий бачив самого Путіна -- теж вживу. Він же тепер може сам благодать передавати -- через поцілунки в пузо!

Як бачимо, нашім ще до росії стрибать і стрибать: там не тіки придворні попи, менти і ткачихи з Іванова є, а навіть найспражнісенькі приручені байкери маються.

Словом, маразм кріпчав і волкі їхні бистрі.

Сіре.

ПиС: Комент доставив нещадно:
"Какой он теперь Хирург?Теперь он Педиатр..."
4ornobile: (Я-2)

-01-

В Коктбель нас з [livejournal.com profile] tora_ занесло ще в жовтні, але то окрема історія. Окрім першого за останні 20 з гаком років авіаперельоту та першого в житті напіввдалого занурення під воду (напіввдалого – бо продутися так і не зміг, так шо на заплановані 9 метрів опуститися не зміг) була і ще одна незвична для мене забавка – екскурсія на місцевий завод вин.

Всього про нього розповідати нема сенсу, та й не пам’ятаю я вже, але дещо розповісти й показати зможу.

Показую... )
4ornobile: (Я-2)



Приблизно отак от змоталися на ці вихідні до Кримського Коктебля.

Біле.
4ornobile: (Я-2)

Рівно рік тому я в вагоні під номером "0" повернувся з Севастополя...

Photobucket

Цей же рік на пригоди якось не вдався.

4б.
4ornobile: (Default)


Продовжую засмітчувати Інетний простір плодами трудов своїх. Початок історії можна прочитати (в хронологічній послідовності) тут, тут і тут.

На третій день Севастопольського вояжу, вирішили ми прокинутися раненько і назнімати шедеврів з морем та руїнами. "Раненько" вдалося не дуже: запланований підйом о 4-30 я ігнорував (хоча чесно намагався: розплющив очі -- вимкнув будильник -- заплющив очі...;)), тому о 7-й в чудовому настрої ми неслися на узбережжя. Дяка погоді: затягнуте в хмари небо таки дало нам встигнути на найсмачніше. Далі --
Мало слів і з десяток фото )
4ornobile: (Default)
Щось сьогодні в Харкові затишно, як в могилі: холодно, темно, сиро... На цьому оптимістичному фоні залізу-но я під землю, щоби згодом піднятися на поверхню, вище поверхні і ото добрячи промерзнути.

Вже були передмова та розповідь про день перший.

На другий день нашого севастопольського буття вирішили ми рванути до Балаклави, колишньої підземної бази підводних човнів, а нині музею.



Ото дивіться, що в нас вийшло. )
4ornobile: (Default)


Розповідь про драматичну долю нашого попутчика-морячка, котрий насправді піхотинець (чи десантник, я вже заплутався), читайте в передмові.

Далі буду багатослівним і багатосвітлинним. )
4ornobile: (Default)
Ото зібрався нарешті розповісти, як ще місяць тому з“їздив до славного міста Севастополя.



Почну з імпровізованої передмови, бо кількість тексту вбиває дивитися подальший фоторепортаж навіть в мене.

Про коментики не забуваємо, пишемо. Автору потрібні ваші відгуки. Ну ви розумієте: самомилування, те, се... Ну і просто приємно з людьми поспілкуватися.

Ітак... )

КРИМ

Oct. 16th, 2008 12:08 pm
4ornobile: (Default)
Завтра ввечері я вперше в житті їду в город-герой рускай слави Севастополь. Як щирий український націоналюга, що дуже скоро опиниться у стані якщо не ворога, то недругів точно, хвилююся: бронежилет одягати ще дома до від"їзду, чи можна в поїзді перед братським Сімфером?

Хоча.. Будемо орієнтуватися на те, що усюди люди живуть, а я туди не заради політичних баталій їду -- ніколи не був в Криму восени, маю надію на цікаві і може навіть художньо цінні кадри.

А поки шо всім сусідським справжнім патріотам присвячується:
"Осенью 1953 г. Крым посетил Хрущёв. Полуостров произвёл на него удручающее впечатление. Потом он полетел в Киев, где долго уламывал руководство Украинской ССР принять Крым под их юрисдикцию. Украинские товарищи брать Крым не хотели - после войны им хватало и своих проблем. Однако, использовав старые связи, Хрущёв уговорил украинских лидеров. Теперь УССР должна была отвечать за старый советский долг."

Про те, як Крим потугами великого Сталіна і його не менш великих попередників ледь не став Ізраїлем -- ТУТ. )

Profile

4ornobile: (Default)
4ornobile

January 2015

S M T W T F S
    123
45678910
11121314 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 03:33 am
Powered by Dreamwidth Studios