4ornobile: (хто тут)
!IMG_1619
-01-


Я вперто тримаю реноме найшвидшого хлопчика в світі. Тому прям зараз візьму і отак от зненацька відзвітуюся про стейк-блог-тур (якщо журналісти, як відомо, продаються за гроші, то блогери мають продаватися хоча б за їжу, бо за ідею нецікаво). Він, щоправда, відбувся вже більше двох тижнів тому, але до біса подробиці: розповідь картопляно-фрішних ланів «Макдональдса» буде взагалі більш ніж місячної давнини.

Мій інтерес до цього заходу, окрім теорії, мав і практичну складову: не так давно [livejournal.com profile] lenacab та [livejournal.com profile] maxcab подарували нам правильну сковороду-гриль (після їх гостин в хаті взагалі багато чого корисного заводиться), на якій ми вже спалили кілька експериментальних порцій м’яса. Але реальність внесла корективи: ми побачили, як готують м’ясо скоріше в ресторанних умовах. Що теж не було зайвим: по-перше, стало зрозуміло, яким воно має бути, по-друге, що для того треба. Ну, і кухарів наших я таки помучив дурними запитаннями, намагаючись підвести до сакрального «А як же вдома?». Визнаю: в кулінарних справах я – абсолютний профан: на кухні мені можна дозволити хіба що посуд мити, і то під постійним наглядом, тому для моїх співбесідників це була важка розмова. Ну, як льотчику з сантехніком про авіоніку говорити. Або з піарщиками чи рекламістами – про журналістику. Але вчиталі мої витримали. І навіть нагодували.

Хоча це й блог-тур, блогерів в ньому не буде. У мене вже рука натягана прибирати з кадру конкурентів (насправді справа в зрості, що змушує вилазити на передню лінію), а жуючий бек-стейдж я не знімав. Бо ж головне – це їжа. А жежеїсти – вони не смачні. І взагалі навряд чи їстівні. Для стейків точно не підходять: мнясо жорстке, харчуються чорти-як...

Цей пост викликає нестримні ридання у вегетаріанців... )

Підгоріле Зголодніле біле.
4ornobile: (Ляля)
Так склалося, що каву у нас в хаті варить [livejournal.com profile] mur_myrka. Я, звісно ж, подаю це як результат моєї мудрої дресури, а вона -- як наслідок мого чоловічого самодурства і її тєжкої жіночої долі. Хоча насправді все простіше. Як в тій пісні: за що Олекса не візьметься, все перетворює в гівно. Замість кави у мене стабільно і безнадійно виходять помиї.

От, скажімо, пішов я зара на кухню, загрів воду, залив окропом турку, аби не холодна була, поклав чотири ложки кави, кориці додав, залив водою, поставив на малий вогонь і пільную над плитою, акі коршун злий, щоб не втекло. Пільную. Пільную. Бачу, щось не так. Зазираю в турку -- а вона вже кипить. Навіть піни не підняло ані трошечки.

Спробував -- помиї. Вилив. Повторив процедуру. Стою, пільную, помішую ложечкою. Ложечка каже: "А вот і хер тобі!" -- і падає, відскокуючи метри так на півтори. Нахиляюся за нею, а над головою так одразу -- "Пш-ш-ш-ш!!!". Втекла. Хоча мить тому навіть не збиралася.

Спробував: пити можна, але все одно помиї. Вилив. Повторив, попередньо підготувавши запасну ложечку. Попільнував. На цей раз все вдалося. Зара відстоюється. Сподіваюся, можна пити -- дуже вже кави хочеться.

Все ж таки, жінка -- це перше, що треба заводити на будь-якій кухні. Ну, і ножі ще. А далі вже все складеться.

А ви кажете...

Кавове.
4ornobile: (двоє)
Сьогодні мав зустріти мати з електрички, розважити три години і посадити на поїзд домів. Мама їхала від мами, тобто від бабусі, то ж попросив підкинути мені часнику (ну, давить мене жаба купувати за пост-юліними цінами цей традиційний й об'єктивно недорогий український продукт) і троха бабусиної самогонки. Я, в принципі, одразу знав, що щось піде не так... І в результаті таки отримав скромний пакуночок з бажаною пляшчинкою та цибулинками. А також кількома морквинами, бурячками, пакетом горіхів, баночкою смальцю, грибами ("Бабусю, а що це за гриби?" -- "А я знаю?!":) ), маслом, палкою ковбаси, кавалком сальця, фаршированою рибою і невеличким пакунком голубців -- про мою дитячу пристрасть до них знають, мабуть, всі навколишні села, і всі гуртом їх крутять.

Радує, що від яєць, яблук, банки огірків і варення мамі вдалося відбитися. Як і від бульби, котру бабуся за старою звичкою наполегливо пропонує кожного приїзду до неї. І навіть иноді крадькома підсипає в торбу. А то як же ж -- любий онучок голодує там в місті. Де ж він таке домашнє поїсть.

Зато в холодильнику якось аж посвітлішало і зафестивалило. А ми не стрималися і врізали сальця -- свіженького, рожевенького і троха підсоленого. І хильнули по ковточку самогонки -- ще з старих запасів, котрі я як раз і хотів дещо оновити.

Україна така Україна. Благословенна земля, все ж таки!:)

Біле.
4ornobile: (руде)
Схоже, в нашій хаті потрохи формується традиція вироблення алкогольних напоїв з чого попало. Минулого разу попало бабчиним свіжовижатим яблучним соком, який за пару місяців в холодильнику перетворився на смачнючий і гребучий сидр. На цей раз ту ж саму долю повторив бабчин же виноградний компот, котрий я місяць тому привіз дволітровий бочоночок і також лишив в холодильнику. Ну, а що йому станеться?

Нічого йому не станеться, як з'ясувалося. Окрім браги. Підозри виникли ще вчора у Мирки, котра пожалілася на дещо непередбачений ефект від невинной чашки екологічно чистого продухту. Я випив і не повірив. Ще раз випив і ще раз не повірив. А сьогодні лишив компотик троха на столі, аби не пити холодне. За півгодини напій приємно загазувався, і потрібний ефект відчув вже і я. Але жалітися не став, а пішов наливати ще, поки працею стомлена Мирося відчайдушно дрихне.

Життя покращилося.

Гаплик компотику:).

Виноградне... гм... рожеве:)
4ornobile: (цап-цап)
Сьогодні отримав свій маленький гастрономічно оргазм, заради яких я і прийшов в цей непривітний, але сповнений смаків світ. Пиво (микулинецьке "Українське") та мідії в олії -- і все, я ваша навіки.

А попереду ще страшні змагання. Судячи з шампурів, які сьогодні безапеляційно вибрала [livejournal.com profile] mur_myrka, майбутній шашлик має смажитися цільними, нерубаними шматками. Які мені ще треба наздогнати і якось або завалити, або вмовити здатися добровільно. Инакше на цій арматурі буду крутитися я сам. В повній комплектації.

Сцикотливе, але оптимістичне біле.
4ornobile: (руде)

Мужики, щось мені троха сцикотно.

Така справа. Був у нас, значить, оселедець. Три штуки, тобто тушки. Була, кажуть, ще одна, але я на неї не встиг. Оселедець той Мирка принесла -- їй у п'ятницю якийсь кавалер підігнав. Аж з самого Ізмаїлу. Який саме кавалер, не знаю. Я в п'ятницю додому приперся пізно і п'яний по самі помідори, так шо не до дрібниць було. Бідна Мирка, поки вклала, три рази вислухала, з ким я коняк пив і з ким в "Бліндажі" під діджеїнг Еріка витанцьовував. Ще потім вранці троха соромно було, але я так і не вигадав, за що саме. Словом, тряхнув стариною.

А вчора, значить, взявся я той оселедець підчищати і до шуби готувати. Думав, просто розібрати на філе: вибрати кістки, зняти шкірку. А Мирка так зирк на мене і каже: "Не треба, милий, я його краще замариную". І пішла у ванну з мамою по телефону говорити. Ще й двері плотно зачинила. Я тоді одразу якусь недосказаність відчув. І хай би моїй телефонувала, та хоч і посварить, але поганого не порадить. Так ні ж: зі своєю шушукалася. Тобто пощади і милості тут можна не чекати. А потім вийшла, ще раз навіщось назвала чи то "милим", чи то "любим", прогнала з кухні і почала відьмачити маринад готувати. Ну, взялася і взялася, я оселедець люблю, тим більше в маринаді.

Сьогодні вранці ми його спробували. Мирка одразу: "Ну як?" Ну, я вже навчений, правильні відповіді знаю. "Смачно, -- кажу. -- Такий він наче жорсткіший став. М-м-м... Цікавий".

А ввечері взявся нарешті шубу рубати -- вчора вирішили не робити, бо і так рибний день був. Дійшов до оселедця, сунувся по кістки -- а їх нема. А якщо і є, то такі, наче гумочки. Явно в кислоті розчинені. А ті, що глибоко в м'ясі були, ті лишилися, але теж кріхкі стали і рвуться. І навіть шкірка стала м'якіша і розлазиться. Отакої!

"Мирочко! -- кличу. -- А як ти той маринад робила?" І вигляд такий зацікавлений і троха придуркуватий роблю, щоб не запідозрила нічого. Мирка одразу на кухню прибігла і така: "А що таке? Тобі не подобається?" З нажимом в голосі. "Ні, -- кажу. -- Дуже подобається". І хвать шматок в рота для більшої переконливості. А сам не ковтаю і кошу оком в смітник поряд, куди вже кілька відходів оселедчаного виробництва викинув -- почало вже пластик роз'їдати, ні? "Ну, вода варена, оцет, прянощі, сіль", -- каже. "Ясно", -- кажу. А Мирця на мене так дивиться уважно, наче щось помітити хоче. Симптоми якісь. І одразу по ній видно, що ясно мені явно більше, ніж воно того треба.

Короче, народе, таке питання: хтось з таким стикався? Яка статистика, смертність? Скільки середньостатистична людина з помірно підірваним здоров'ям протягнути може? Які антидоти? Алкоголь допомагає загальмувати до приїзду "швидкої" чи навпаки прискорює трагічну дію?

Поки що ся почуваю нормально, тільки руки після розбирання того оселедця печуть. І іржа у раковині раптом зійшла, коли відмити їх намагався. Короче, хвилююся я. Порадьте щось, а?

Поки що біле без тематичних тапок.
4ornobile: (двоє)

Пару тижнів тому купили таку. Виглядає як хек, тільки товстіший і м'ясо рожевого відтінку. Обіцяв бути смачним. Засмажили. Підошва. Ще й м'ясо пожовтіло.

Але ворогу не здається наш бодрий моряг, тому купили ще раз. На цей раз запекли. З часником. В духовці. Задушили, виходить... І що ви таки думаєте? Підошва! Ще й м"ясо пожовтіло.

Але ворогу не здається на мокрий коряк, тому я пішов на третю спробу. На цей раз ми її затушили. З підливкою. Томатною. І на цей раз все вдалося. Смакота!

Ну, як тушити, думаю, всі і так знають: береш рибу, чистиш-рубаєш, солиш-пряностиш, троха обсмажуєш на пательні і в невеличку кастрюльку в олійку -- бух! Хвилин на 15. А далі присипати цибулькою (можна кубіками, можна напівкільцями) і за 5 хв можна вже саму підливку доливати.

Я спочатку хтів зробити легкий варіант, як в моїй дієтичній юності -- водички і все. Але Мирося зробила инакше і була права. Вона взяла миску, влила туди з стакан молока, додала пару столових ложок томатної пасти (у нас хороша, густенька і вже підсолена), розтовкла -- і вуаля. Ну, тобто в рибу. Ще хвилин... хвилин... а я знаю? Хвилин 40, мабуть, хоча для риби то забагато, -- і страва готова. Рекомендую.

Рибне біле.
4ornobile: (кіт читає)

Палтуса ми взяли на пробу. Давненько так. Не гледячи. Наша тітонька на ринку сказала, що він хороший, а ми їй довіряємо беззаперечно. Кинули в морозилку і забули. А тут я про нього згадав. На свою голову.

Палтус, сцуко, р-р-риба.

Боровся я з ним в два заходи. Перший завершився повним фіаско і моєю втечею з поля боя. Бо я ж думав, що то риба -- голова два вуха хвіст, плавники і вся кухня в лусці. А це, сцуко, палтус: якась страшна чорна камбала, що віддалено нагадує солдата Імперії на тропі війни, з товстою колючою шкірою, яку не кожний ніж візьме. Я ж не бачив, коли брав. А як побачив, то тіко слабо пискнув, закопав все назад в морозилку і побіг до нашої рибної феї слабовільно питатися, шо за нах що з цим робити і яка статистика смертности під час приготування.

Тітонька посміялася і запевнила, що боятися того не треба, риба все одно хороша, а шкіру треба здирати, як ту краватку з піонерки (ну або що там з них зазвичай здирають?). Два тижні я збирався з духом і сьогодні таки пішов у контратаку. І таки переміг! Головне було цю хню почистити (якщо що: спочатку зрізаємо ножицями або бензопилою хвіст і плавники, а далі з матерком рвемо голими руками, піддіваючи пальцем). А там вже все просто: соли, пряни, борошни, на пательню кидай, да?

Виходить смачно. Тіки жирно. І руки троха подрані.

Палтус, сцуко, він же впертий і помстливий.

Наїджене біле.
4ornobile: (цап-цап)
Купили ковбасу. Варено-копчену. Смачну. Одне западло: фіг шкірку здереш. Тобто, вісно ж, здереш, але виключно разом з кобасою.

Після напружених порад з Гуглом було вирішено а) кинути на пару хвилин в морозилку; б) окунути в окріп. Варінати "смажити, допоки пластик не згорить" не розлядалися. Зупинилися на першому.

Щоправда, про дві хвилини ми чесно забули, тому ковбаса була витягнута десь так за годину, якщо не більше. Результат: воно працює. Шкірка знімається на ура. Всі щасливі і нагодовані.

ПиС: Нова худоба в хаті -- блендер -- рулить! Мирка сьогодні такий смачний молочний коктейль та грибний крем-суп забабахала! Прям шкода її з кухні випускати...
4ornobile: (Default)

Цього тижня у нас в холодильнику хтось помер.

Не в тому сенсі, шо миша повісилася -- за ними ми ретельно стежимо, вони в нас завжди ситі і життям своїм холодильним задоволені. А в тому сенсі, шо пахне, і фіг знайдеш, шо саме. Перенюхаєш всі пакунки -- ніби все нормальне. А загальна обоняльна картина таки фігова.

Під час першої рівізії був знайдений один дохлий перець. Викинули весь виводок -- йому все одно три тижні вже було. Спочатку ніби допомогло, але підозри залишилися. І згодом підтвердился.

На другий раз у смітник відправився підозрілий огірок. Той же результат.

Сьогодні в холодильнику був наведений шмон. Були знайдені і після профілактичної бесіди вилучені: дохлий помідор -- 1 шт., дохлі моркви -- 2 шт., дохлий, але не пахучий салат -- 1 шт. Сам рефрежератор був профілактично підмитий. І настало щастя.

А на вечерю була гречана каша. В яку, зрозуміло, треба було масло, котрим кашу, як відомо, ну ніяк. Щедро плюхнувши вершкового в каструлю, я автоматично хапанув і собі шматочок -- ну є в мене дурна звичка пробувати шо попало. І тут мене пройняло. Бо наче з помийного відра відсьорбнув. Нє, ну я не те, що колись відсьорбував, але запах і смак...

Шалено відпльовуючись, кинувся рятувати кашу. Добре, хоч розмішати не встиг, бо було б лихо. Врятував.

А ми вже і забули, що воно псується. От у когось масло в холодильнику дохло? Я такого не пригадую -- тільки з далекого-далекого дитинства, коли і дерева були вищими, і дідусь Ленін свіжішим, і молокопродухти 100% натуральними і періодично кислими ще у гамазині.

А все чому? Тому що масло в нас домашнє було. Не те, що тітки з чесними очима на ринках впарюють, а реально домашнє. Ручками збите. Навіть на смак инше -- до сиру домашнього ближче, чи щось. І отаку от козявку нам влаштувало.

А вечеря у нас сьогодні була файна -- гречнева каша з гречаникам у томатній підливці. Концептуально, я вважаю. Сам вигадав. Бо так хтілося м'ясної підливки, а возитися з мнясом було так в падлу, а в морозилці знайшлися гречаники (тоненько: і дві-і-і тефте-е-елі...), котрі ж майже котлети...

Біле. Ой, зелене. Чи таки біле? Ні, хай буде

Жовте.

Буття

Jul. 1st, 2012 11:44 am
4ornobile: (Default)

Поки ви тут хвутболи дивитеся та британських королев з гомосерами слухаєте, ми з [livejournal.com profile] mur_myrka рванули на пару днів в село до бабці. В гастрономічний екстрім-тур, як завжди.

Українське село живе бідно. Роботи нема. Грошей нема. Свиней та корів, що раніше були у кожному дворі, зараз ніхто не тримає -- дорого й невигідно. Але якщо до простенької сільскої бабки приїжджає з міста онучок (апріорі голодний і негодований, он як схуд, геть нічо не їсть, та шо ж там у вас в місті є, тут же все своє, з городу, їж давай, я зараз ще принесу), то українська гостинність бере як не різноманітністю (а нею вона теж бере), так кількістю.

Холодець, голубці, котлети, молода картопля, салат -- це вам на сніданочок-розминочку, бо з поїзду голодні ж. В кількості по дві глибокі тарілки з горою, та що ж ви нічо не їсте. Потім все приблизно те ж саме, хіба що рандомно додаються супчик, смажені пиріжки з капустою, оселедчик, смажені карасики, ще там шось... Від борщу, слава богу, відбилися. Привезені сардельки і заморожену рибу бабка, на щастя, помітила в холодильнику в останній день і дуже сварилася, "бо ж я б вам зварила, що ж ви мовчали". А ми шо, ми тіки ситою гикавкою два дні перемовлятися могли...

Трохи колгоспної правди. Трохи більше, ніж трохи... )

Я потім ще про бабчину самогоночку напишу. Ух-х-х!!!

Біле.
4ornobile: (цап-цап)

Все просто: береться розжарена пательня з олією (краще більше, ніж менше), туди висипаються звичайні заморожені пельмені, накриваються кришкою, щоб парою пройшли, потім хвилин п'ятнадцять постійного перемішування, шоб з усіх боків підгоріли підсмажилися, і -- бінго! НІХЕРА НЕ ВДАЛОСЯ!

Доведено практикою.

Ні, ну їсти можна, але тісто звичайних покупних пельменів для смаження явно не підходить. Дивно: я пам"ятаю, що мої друзі робили все саме так, і було смачно, але то було років 10 тому. Гадаю, якщо спочатку підварити до півготовности, то кінцевий ехвект буде кращим.

Про результати докладу після наступної серії експериментів, бо в цій пельмені вже скінчилися.

Біле в цяточку.

ПиС: А хто знає й вміє -- то не приховуємо від народу правди, ласкаво просимо в коменти.
4ornobile: (Default)

...нарізати тоненькими скибочками шмат справжньої москальської мрії -- свіженької, з проріззю, несильно просоленої і з добре вичищеною шкіркою, покласти оті скибочки на чорний хлібчик, та ще й підрізати до того всього трошки цибульки або часничку... Ай, слинками обливаюся!

А в холодильнику ще чекають на свій час реберця, м'якоть, рибка, сир, бринза, свіженькі огірочки й мочені помідорчики, зелена цибулька та кріп, а до останніх ще олійки запашної, свіжедавленої додати.... А на вечір, картопельки насмажити, або  гречки наварити, з цибулькою смаженою змішати, ще й масла свіжого щедро вкинути -- м-м-м, смакота!

То я так, сам перед собою хизуюся. Бо чи то через голодні 90-ті, коли про такий набір продуктів доводилося тільки мріяти, уминаючи ненависну вівсянку чи перловку, а то й гірше -- січку, чи то по маминій українській лінії після голодних 30-х передалося, але в моїй хаті зажди має бути їжа. І не тільки на зараз, але й трохи на потім. Инакше я починаю непокоїтися, пустий холодильник позбавляє хату затишку. Але зараз я щойно пришов з ринку і ярмарку, по хаті вже тягнеться аромат смаженого м'яса, що як раз томить на пательні Мирця, скоро буде весняна мізерія з свіженькою олійкою... І є все необхідне чи то для борщика, чи то для голубців (котрі ми, до речі, жодного разу не робили), чи то для котлет, чи то ще для чогось -- чого шлунок забажає. Словом, життя прекрасне, а моя куркульська душа спокійна і задоволена собою.

Одна халепа -- улюблена грузинська аджика закінчилася. І не буде її ще кілька місяців, допоки до Харкова не змотаюся, до своєї улюбленої мегрелочки. Але то таке, переживемо.

Біле.

ПиС: Тут [livejournal.com profile] mur_myrka підказує згадати по гарячих слідах класику:

Як романтично пахне ковбаса,
І помідори в банці зашарілись,
А в пляшечці так тихо, як роса
Горілочка домашня причаїлась,
І сало ніжно зваблює тільцем,
І хліб наставив загорілу спину...
Як що ти млієш слухаючи це,
Чому ж ти, блядь, не любиш Україну?

Взято тут, особливо сподобалося місцезнаходження дописувача: Курськ, Курська область
4ornobile: (сніг)

Сьогодні був надумав перепоїсти славетної київської перепічки. А то що за життя: об'єкт, так би мовити,  маскульту локального значення, а я оті котлеті та иншу смачну гидоту в тісті ще жодного разу не куштував (а якщо і куштував, то дуже сильно забув).

Ну прийшов, позиркав на чергу, пошукав меню і цінник, але зась -- нема такого. Нескафе є, Кока-кола є, а перепічки нема! Або є, тільки старанно закамуфльована. Кароче, зиркнув ще раз на чергу, плюнув і почелемкував собі далі. Дуже треба отой ваш хвалений гастрит на палочці! Фі! Не дуже й хтілося!

Але хтілося, насправді, і навіть дуже. Бо за півтори години гулянки на свіжому повітрі нагуляв собі хробачка, і хробачок вимагав пожерти... пардон, пожертви, але перше теж підходить. Як тут -- бач! -- майже одразу за перепічкою грузинські лаваші манять апетитним світлом. І черги -- жодної душі, усі за вітчизняним продухтом давляться.

Ну, зазирнув туди, побазікав з милою баришнею, попросив щось найгарячіше, отримав пакунок з пахким смаколиком (з неповторною для мене поки що назвою) і, сказавши вдячне "Мадлобт!" пішов під найближчий підходящий стовб на дегустацію.

Ну шо я вам скажу... Я от дуже люблю шаурму. З приводу чого караюся, мучуся, але не каюся. А сьогодні от замислився. Сильно. Ібо ті ж самі 15 грн -- і дві пакші смачного мняса з сиром, а не цупочка невідомої курки з птахоінтернату (не треба про собачок, я в курсі). Смакота!

Від шаурми я, звісно ж, не відмовлюся (якшо шо -- найкраща на "Шулявці". На "Політеху" теж можна спробувати, але вже скромніше. А от на "Лук'янівській" не радив би ризикувати). Але якшо вибір, то вибір сьогодні зроблено.

До речі, і лаваші у них там теж зачотні.

Ой, хвігура моя, хвігура. Лихо їй зі мною...

Біле.
4ornobile: (двоє)

В деяких кав'ярнях Харкова та Ужгорода вже кілька днів можна не тільки випити кави, але й підвісити її для таємного незнайомця.

Традиция «подвешенного» кофе родилась в Италии. Впервые о ней написал итальянский писатель Тонино Бенаквиста в романе «Малавита»: «...отдыхая в Неаполе, услышал о старинном обычае, который еще чтили некоторые тамошние владельцы бистро. Учитывая цену эспрессо у стойки (гроши или чуть меньше), клиенты нередко выгребали мелочь из карманов и покупали два кофе, выпивая при этом только один, а бармен записывал себе на доску один бесплатный кофе для случайно зашедшего бедняка...»

Позже сценарист Тонино Гуэра стал очевидцем этой сцены в реальной жизни: «Входят два человека и говорят: «Пять кофе, два мы выпьем сейчас, а три подвесьте». Платят за пять кофе, а выпивают свои два. Я спрашиваю Де Сику, что это за подвешенный кофе? Он говорит: «Подожди». Потом входят девушки, пьют свой кофе и платят нормально. И молодой человек заказывает два кофе, один пьет, платит за два и уходит. Так мы с Де Сикой досидели, разговаривая, до полудня, двери были открыты, я смотрел на эту залитую солнцем площадь, и вдруг вижу какую-то темную тень, приближающуюся к двери. Уже у самой двери бара вижу, что это бедный человек. Он заглядывает в кафе и спрашивает: «Есть подвешенный кофе?»

Эта история, рассказанная кем-то из блоггеров, буквально «взорвала» социальные сети, а традицию «подвешенного» кофе практически немедленно воплотили в жизнь в России. Так, 24 ноября 2011 года первые кафе в Москве «подвешивают» кофе. Ровно 5 дней понадобилось для того, чтобы харьковский журналист Зураб Алания, прочитав об этом в интернете, рассказал историю «подвешенного кофе» владельцам харьковских кафе. И 29 ноября на столах харьковских кафе появились таблички с таким текстом: «Отдай, если можешь. Возьми, если хочешь. Спросите у персонала, не оставлял кто-нибудь что-нибудь для вас...»

Біле з кавою.
4ornobile: (Я-2)

-01-

Дивно вранці у нашій столиці: йдеш, значить, в суботу о пів на шосту ранку на перше метро, а в кожному будинку щонайменше 5 вікон світиться, молоді матусі вигулюють візочки з чесно нажитимм дітьми, фізкультурник бодро пробіг у темряву (чи то він ще з вечірньої пробіжки повертається, хз...), поодинокі забулдиги сповзаються до цілодобових ларьків... Чогось я в цьому світі не розумію. Власне, як не розумію радісних дитячих воплів під вікном о другій ночі.

Але то був ліричний відступ. А тепер буде вже іфотографічно-розповідальний наступ... )
4ornobile: (Я-2)

-01-

Усе почалося от з цієї корисної, здавалося б (і не здавалося б теж), статті. Після неї життя втратило сенс, бо смертельно захтілося тих самих дерунів. Зрозуміло, що такий моцний гештальт треба було терміново закривати, але час тягнувся, як електричка «Київ-Коростень» на відрізку від станції «Київ Пасажирський» до станції «Святошин» (година зупинок біля кожного стовба замість 10-15 хвилин на метро – це вам не хухри-мухри). Крокодил не ловився, кокос не родив. Дехто зірвався і наївся дерунів ще у Києві, передчасно, але я втримався (дяка моїй ледачості, ага).

Проте «день Х» (тобто на букву «харашо», як каже один знайомий водій маршрутки) настав і ми розвеселою зграйкою у складі мене, [livejournal.com profile] mur_myrka, [livejournal.com profile] tora_, [livejournal.com profile] dfaw і ще однієї безіменної в ЖЖ баришні відправилися на омріяний шлунком Фестиваль дерунів.

Голодним і дієтним під кат не ходити... )

Біле.
4ornobile: (Default)

-01-

Чернівці – це смачно, особливо якщо мова йде про ковбасу та инші мнясні вироби. Мені так знайомі розповідали. Правда чи ні – не знаю, бо гурман-тур в наші пляни жодним чином не входив, тому вірю на слово. Натомість розповім про кілька відвіданих нами харчопунктів, де, раптом шо, можна перепоїсти – раптом комусь знадобиться.

Трохи про їдло... )

Зголодніле біле.

ПиС: Хочу передати окремий гарячий струмінь свіжого проносу криворуким розробникам СУПу, котрі своїми останніми "вдосконаленнями" зробили постування в ЖЖ справжнім випробуванням для психіки користувачів.
4ornobile: (Я-2)


-01-

Не чекайте від мене смачних цікавинок: це – єдина світлина їжі. Борщ. Смачний, так, але чи це новина?

Ми з самого початку не планували ніяких кулінарних турів. А Ужгород нам ще й допоміг. Тому що по дорозі до центру, на тому самому проспекті Свободи з чудернацькими інсталяціями, ми зустрічали купу усіляких їдалень чи чогось, де можна було перепоїсти. Але година була рання, на вокзалі ми з абсолютої голодухи підмели полички у вокзальному буфеті, тому їсти ще не хтілося, і снідати ми вирішили у центрі. Ну щоб навкруги була ужгородська старовина, вузенькі вулички та инша романтика. І дарма. Бо в центрі є дофіга кав’ярень – вони там одна на одній сидять і одна одною поганяють – а от їдалень там зась. Точніше, якщо знати, де шукати, то знайдеш, звісно ж... мабуть. Але якщо ти турист і карма у тебе відповідна, то все: гайки, капці і голодна смерть.

Ремарка. Я з голодухи навіть буянити почав: розбив серветницю у крамниці морозива. А що: мені там обіцяли вай-фай, і він там навіть був, тільки от інтернету в ньому не було. Звісно ж, рокалабецав я її виключно через свою балетну граціозність, а не злійсність, але менше з тим. І що здивувало: гроші з мене за це так і не взяли. Тому що Ужгород – це вам не Київ якийсь, а майже Європа:).

Проте, за підсумками поїздки нам таки є, що сказати, особливо про бюджетне харчування.
Отже... )

ПиС: Короткий зміст попередніх серій: Частина перша, оглядова; Частина друга, про настінну та иншу народну творчість; Частина третя, про Замок; Частина остання, про їдло, щойно скінчилася. 
4ornobile: (цап-цап)

Друзі мої!

Життям та иншими ненауковими методами достеменно доведено, що якщо щось смажити, не відходячи від каси, тобто плити, то шанс того, що їжа не буде доведена до стану "Дядьку, ми прогоріли", невтримно зростає і б'ється башкою об стелю, лякаючи сусідів і люстру.

Я сьогодні перевірив, смажачи квіткову (ну тобто цвітну, хз, я в них вже заплутався) капусту. Половина вийшла ідеальною! Другу половину, щоправда, таки наздогнало западло, бо я взявся мити посуд і захищати награбоване насмажене від вдячних співмешканців. Але їсти можна, я перевіряв на залишках. Причому, поспішаю похизуватися, на цей раз вийшла лише одна пательня готового продукту -- це з урахування усмажки, утруски і уїдки в процесі. А не чотири з гаком смаженого товстолоба, чи дванадцять з гаком сковорідок смажених кабачків тиждень тому. Дванадцять з гаком -- це тому шо на дванадцятій я замахався рахувати і збився.

Хто б мене ще солити вчасно навчив...

Біле.

ПиС: Не питайте мене, до чого цей пост. Я не в курсі. Якось ото вирвалося, тепер так невдобно, так невдобно...

Profile

4ornobile: (Default)
4ornobile

January 2015

S M T W T F S
    123
45678910
11121314 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 10:49 am
Powered by Dreamwidth Studios