4ornobile: (двоє)
Будемо там кілька найближчих днів.

А порадьте-но, будь ласка, де погуляти, щоб було гарно та/або цікаво, що відвідати? А то знайомі центральні стежки вже витоптані, треба нові пробивати.

Найближчі заоколиці також вітаються.

Дякую!

Сракошиле 4б.
4ornobile: (хто тут)
!IMG_2173

Як каже [livejournal.com profile] ibigdan, шах і мат, атеїсти! Фотографував Дніпрогес і випадково зняв явлення Царства Божого. Ібо гряде.

Рясово біле.
4ornobile: (Я-2)
!IMG_0101
-00001-

Вибираюся до рідного міста дедалі рідше. Не вдається, не треба та й не дуже хочеться. В звичному повсякденні кожен візит за 400 з гаком кілометрів – це ривок, инколи з надривом. Але цього разу було твердо вирішено їхати. Відпустка ж – якщо не зараз, то коли? Тому притрусилися з братньої Польщі (ще раз дяка [livejournal.com profile] zuzichka за доставку наших розгойданих нічних тіл з єропорту до хати), перепакували валізи – і на вокзал.

Дофіга слів про те, як з'їздилося... )

Сподіваюся, наступний візит буде, все ж таки, не за рік, а раніше. І що таки виберуся погуляти містом і подивитися, яке ж воно зараз насправді.

Щіро своє 4орнобіле.
4ornobile: (Я-2)
!IMG_9938
-01-

Я люблю маленькі й не дуже розкручені музеї. Відомчі, профільні і таке инше. По-перше, в них можна знайти цікаві артефакти – щоправда, цікавими вони будуть лише для вузького кола поцінювачів. По-друге, такі музеї часто-густо дають куди більше уявлення про не такий вже й давній побут та життя – справжнє, повсякденне, зрозуміле – ніж великі, але й совкові краєзнавчо-історичні монстри. Взяти, наприклад, Музей однієї вулиці на столичному Андріївському: там же все близьке й знайоме. Такі ж світлини були у моєї бабці у фотоальбомі (це я імпровізую: в моєї бабки, доньки простого селянина – ворога народу, фотографій не було), а такий патефон був у старенької сусідки... Але щось я розпатякався патетично. Видно, давно не писав і скучив за ЖЖ-жанром.

Колись я писав про троха несподіваний для знатного портового міста Харкова Морський музей. На цей раз мова піде про Музей керамічної плитки та сантехніки.

Більше кераміки, хорошої та різної!.. )

Щиро ваше кахляне, тобто 4орнобіле.
4ornobile: (хто тут)
Сьогодні у Кракові я знайшов трололо в натуральну величину. Я потім покажу.

На тихій вуличці Святого Яна в Старому Мясті, в кількох кварталах від гамірного Ринку, розташовано клуб з червоними ліхтарями і дуже цікавими дівчатами на вході -- в панчохах, корсетах і так далі. ТАм же зустрів шотландців, один -- в кілті. Шотландці вимагали "водка енд ред бір".

На Шпитальній до мене підійшла дівчинка років 17 на вигляд (хоча напевно старшо -- просто тип такий: пацанка, довгограючий підліток) з невинним запитанням "Чи хоце пан мнє купіць". Поряд тутсувався такий собі дядька років за 40, типу випадково там стоїть, ага. Від несподіванки відсахнувся і віддзенькувався, мовляв, не треба, в нас і так такого добра валом. Потім шкодував: гроші є, Мирки нема, вечір чудовий.. Треба було б хоча б спитати, шо почому. Нєудачнік!

Бомж з підбитою мордою. Йде повз, але раптом робить різкий крюк в мій бік: "Вітам пана..." Вони взагалі мене люблять, можуть площу залюднену по діагоналі перейти пряміком до мене. Я від нього -- він за мною напереріз: "Спік інгліш? Дойч? Рускій? Франсе?" Ну ніхера собі! Їх там в якомусь Університеті Люмпеновому на іномовах попередньо навчають?

Ввечері думав забігти з Миросею в кафешку з багатообіцяючою назвою "Шизофренія", але заламало на півдорозі. Тому шизофренія прийшла до нас самотужки. Ми знайшли спокійний кабачок з мінімумом відвідувачів, замовили по гальбі пива... І тут Мирка показує очима -- диви. Обертаюся. За барною стійкою -- чувак з намазаною ваксою мордою і дредами -- типу Боб Марлі в чудернацькому тріко. Поряд -- пишна баришня в костюмі веселки. Сидимо, втикаємо. Тут в кабак завалюється хлопак в костюмі Білосніжки, за ним -- Халк, Русалка (точніше, Русал з куцими цицьками і хвостом, обмотаним навколо ноги). І далі ще з десяток подібних персонажів: якийсь Король, Джек-Горобець, Мері Попінс, Пітер Пен, Ковбой з "Історії іграшок", Пірат Дрейк, Леонід з "Зис із Спарта", якийсь король, Божевільний шляпник з бьортонівстської "Аліси..." і ще пара-трійка неопізнаних героїв. Американці. Розважаються, запиваючи веселощі пивом і "викруткою". В барі настав локальний апокаліпсис. Моє пиво, поки я курив, Мирка відбила. Халк намагався замолодити дівчат на вході, котрі відчайдушно не молодилися. П'янючий Робі Гуд обирав собі жертву, підходив з заговорщицькою мордою і задирав мисливську спідничку, чи як її там. Під спідничкою не було трусів, тому там був хуй. Ковбой приспустив штані, бо запрів. Під ними виявилися ще одні -- рожевенькі. Марлі вломився в туалет, в якому сиділа Веселка. Веселка верещала, Боб ржав. Згодом він пройшов повз нас, видавши чітке "Ой, блін!", чим остаточно порвав нам залишки психічною матриці. А слідом в туалет прокрокував Астронавт -- конкурент і напарник Ковбоя з "Історії іграшок", за спиною якого смішно тіліпалися якісь напіввідірвані крильця чи залишки ранцю. Ми зрозуміли, що час тікати, ібо пропало всьо.

Далі буде...

Біле.

ПиС: Оновити прошивку заради нових іконок і старих багів без дозволу в роумінгу -- це круто. Нокія, бляха, що ти робиш (і головне: коли встигла?), ах-ах-ах, припини!
4ornobile: (філін-кот)
А поділіться-но, ласка, досвідом, як воно краще з Кракова до Катовіце їхати? Щоб, значить, і в кишені щось лишилося, і на літачок встигнути?

У кого які варіанти? А то про Катовіце -- Краків оповідок в інтернетіках море, а навпаки -- спробуй що свіже знайди.

Зацікавлене 4б.
4ornobile: (4орнобіле)
!IMG_8712
-01-

Схоже, відпустка нам непрозоро натякає, що інтернет відпочинку -- не товариш. Вчора ввечері накрився роутер в хостелі, сьогодні стали дружно накриватися вай-фаї в кафешках, до яких ми завітали. Піддалася лише четверта за день, та й то з пинка і перезавантаження роутера. Резцльтат: ми вже наїті, шо хана (бо спочатку ж замовляєш, а потім його вирубає), кафешки скромно озолочені, справа не зроблена. З несправедливістю світу примирює смак гарячого шоколаду і пивного пуншу.

Ще троха розслаблених дражнилок... )

Біле.
4ornobile: (двоє)

-01-

Ну, що, друзі мої, час прикривати нашу гамарню, тобто мої до-о-овгі оповідки про півтори дні у Каневі. На цей раз тут ніц не буде про прогулянки і якісь там цікавинки. Бо розповім я про усілякі організаційні питання: чого не треба робити і що робити, якщо вже таки наробили. Ну, і світлинок, світлинок побільше. Не в тему, зато майже художніх.

Що не забути

Що найголовніше у будь-якій цивільній ненапряжній подорожі? Головне в ній, звісно ж, гроші. Але справжній турист – безстрашний турист. Тому гроші ми взяли в ворожій, хоча й стабільній валюті. Мовляв, XXI століття на дворі, обмінні пункти всюди. Як довела практика, вони і правда є. Тільки от працюють не дуже. Особливо на травневі (тобто до 12-го) -- як відомо, головні свята праці і солідарності трудящих в закопуванні картоплі на городах і споживанні усіляких не сумісних зі здоровим духом в здоровому тілі речовин.

Далі -- жорсткий трілер і кривава розв'язка... )

Підводячи підсумок скажу, що Канів – підходяще місто для подорожі одного дня. Або, максимум, двох. Втім, якщо комусь треба неспішне провінційне життя і пісочок понад Дніпром, то тут можливі і куди триваліші варіанти. Головне, щоб драйв попер. Ібо драйв в нашому житті – все.

Та біле, чо' вже там.
4ornobile: (знак)

-01-

В першій частині нашого канівського мандрозвіту ми вже прогулялися місцями, що переважно нагадують про сиву давнину. На цей раз без історії теж не обійдеться (власне, все цікаве і є історією), але сильно занурюватися в століття не будемо. Обійдемося давниною, так би мовити, зрілого віку.

Ніч в Каневі була не те, щоб бурхливою (угуляні з незвички міські трупи бурхливими не бувають), але й не те, щоб зовсім спокійною. «Ви лякали нас, що в ресторані гулянка буде, а тут все тихо», -- весело озвався я до дівчини на ресепшині, коли ми зарулили до готелю. «Сьогодні щось і правда тихо, -- погодилася вона. – І постояльців мало». «То ж ми таки будемо спати в тиші?» -- радісно перепитав я. «Та ні-і-і, --- розсміялася моя співбесідниця. – Об одинадцятій все зазвичай тільки починається». Я глянув на годинник – стрілки показували десяту: «І до котрої?» «Ну, десь до третьої», -- оптимістично запевнила дівчина. І троха винувато додала: «А у нас воду відключили. Зара ми вам відро з колонки занесемо». На думку нестримно спадав заліт в Івано-Франківськ дворічної давнини...

В кабаку внизу, куди я поперся за штопором, було чотири ще тверезі каліки, які вже з’ясовували стосунки і намагалися затягнути в компанію якихось малолітніх дівок, що «зовсім випадково» стояли під рестораном. Телевізор в номері показував лише радіо, переважно арабське і усіляке азійське. Надибали якесь «Єврорадіо для Білорусі» (щось типу нашої недоальтернативи кінця 1990-х) і слухали його. Заодно і про новеньке від ТНМК дізналися. Об 11-й знизу почало обіцяно гупати традиційним сільським шансоно-попсогівнищем. Втім, достатньо тихо аби спати... Якби під ранок за вікном не почав брехати сусідський собака. Буває в собацюр таке собі передсвітакове перегавкування. І всі вже позатикалися, тільке це чмо все «гавк» та «гавк», «гавк» та «гавк»... Скотина!

Вранці я, як вже казав, рвонув на могилу Аркадія Гайдара. Ну, а далі, з затримкою в три години ми неспішно поперлися туди, куди збиралися ще о 9 ранку – на греблю Канівської ГЕС.

Ну що, гаврики, пострибали? )

Біле.
4ornobile: (знак)

-01-

Одразу скажу: ні в який Канів ми не збиралися. Спочатку ми «їхали» до Львова, потім – на Хортицю, далі – в Переяслав-Хмельницький... Але всі ці смачненькі пункти призначення за певних причин накрилися мідним тазом, робота не лишила навіть краплини часу зібратися з думками, тому волевим рішенням ми нагострили лещата до... Умані. Втім, година зборів – і вже ніхто нікуди не їде, бо час згавлено і всі затрахалися. Ще троха хаотичних пошуків по мапі, і от він – Канів! Зненацька.



Ремарка. Я, видко, геть старий став і домашній. Як мені ще зовсім нещодавно вдавалося їздити за копійки куди завгодно і отримувати кайф, не уявляю. Як воно все планувалося на ходу і складалося в цікаву подорож, не збагну. Нині ж рішення з бухти-барахти – і такий же результат з купою накладок, переплат та иншого непотрібного головняку. Доводиться знову вчитися на власних же помилках.



Короткі збори вранці, метро до Видубичів, вихід на поверхню... Ну, звісно ж: «З другої платформи відбуває автобус «Київ – Канів». Час відправлення – акурат шо у вас на годиннику». Біжу. Всією мордою маякую водію, мовляв, а як же ми? Водій у відповідь показує палець. Я йому – два. Дядька тисне плечима і розводить руками. Місця в салоні лише на одного...

Що ж, до наступного рейсу – 40 хвилин. Водій бере в нас гроші, але просить підійти в касу і купити пару квитків до Українки. У них там своєрідний злочинний картель: офіційно продаються перші 7 квитків, все инше збирає водій. Автостанції – якась звітність і вічний стогін про падіння пасажиропотоку, воділам – можливість підзаробити. Якщо квитків продано менше норми (в нас прорахувалися і продали лише п’ять), водій «компенсує». «Українка – це твої?» – підозріло запитує контролерка на виході. «Ага», – чесно відгукується хитрожопий водій. «Ах ти ж!..» – по-доброму свариться контролерка. Видно, що працюють вони давно і надійно.

Вирушили... )

Далі буде...

Біле.
4ornobile: (4орнобіле)


Давно, давно в цьому журналі не з’являлася мандрівна рубрика! Минулорічні харківські та ружинські нотатки не враховуються – то лише пародія на повноцінну роботу. Але нині я намагатимусь дещо заповнити практично дворічний пробіл в цій моїй ЖЖ-парафії.

Хвилинка зкосойобленого самомилування... )

Слів буде багато. Инакше я не вмію. Тому розіб’ю пост на пару-трійку частин, аби хоч щось було прочитане.

Щиро ваше,
4б.

ЛЬВІВ

Dec. 22nd, 2012 09:24 am
4ornobile: (двоє)

Після дещо несподіваного і стрімкового рейду по європам ми нарешті повернулися до Неньки. Сьогодні-завтра сидитимемо у Львові і намагатимемося не читати новини, ібо це якийсь повний треш і угар. Ну, а оскільки ЛЬвів за останні пару років достатньо змінився, в мене традиційне для Тьомочки Тетяновича запитання: куди йти, що дивитися, де пити й закусювати?

Ваші поради?

Фіолетове в цяточку.
4ornobile: (Default)

-01-

Змотатися до цього невеличкого містечка, а точніше навіть селища міського типу на Житомирщині, мені кортіло давно –завжди цікаво швендятися місцями дитячої слави. У Ружині пройшло не одне моє літо часів до- та раннього пубертатного віку. Але після минулорічних грудневих дописів шановної [livejournal.com profile] tin_tina про діяння роду Ружинських бажання це отримало иншого, конкретнішого забарвлення. Тепер мені дуже захотілося побачити на власні очи садибу тих самих князів Ружинських – точніше те, що від неї лишилося (інтернетік переконував, що якісь артефакти там такись є). Бо хоч волосся рви, а навіть пригадати нічого подібного не вдавалося.

Ремарка. Взагалі-то, дуже раджу зазирати до tin-tina на історично-літературний вогник: її дописи розкривають глибочезний, але не дуже відомий пересічному мешканцю прошарок української історії. Ми (ну, я) ж часто-густо сприймаємо своє минуле у загальних тонах шкільного підручника – там щось відбувалося, сям щось відбувалося, десь імперія виросла та згодом гепнулася, а в Україні тим часом провінційна тиша, якщо хіба що її раптом не зачепить за компанію. Між тим, на наших землях таке життя вирувало, що Трусоспис Шейкспір, якби взнав, згриз би своє гусяче перо від заздрощів. Причому як на локальному, так і на глобальному рівні – взяти хоча б того ж Романа Ружинського, від якого акурат 414 років тому драпали десь під Москвою царські війська Шуйського (http://tin-tina.livejournal.com/194707.html). І хто про це нині знає?

Цього літа родинне гніздо Ружинських нарешті замаячило на нашому обрії – разом з дружнім набігом візитом до бабусі було вирішено зазирнути і до Ружина, котрий в 30 км від села і в котрий все одно без села з його залізничною станцією не дістанешся. Лишалося тіки відбитися від бабчиної гастрономічної гостинности і, підтримуючи пуза руками, почелемкати на автостанцію. А там...

Трам-тарарам і 20 з гаком фото... )
4ornobile: (двоє)

-01-

Цей допис мав з’явитися ще півтора місяці тому, за тиждень після поїздки до бабці. Але тоді забулося (точніше, я нахабно задрих на півдорозі мордою в клавіатуру), а потім відпустка, а потім знову робота... Тому так і лишився у мене напівнаписаний текст і гризучий мозковий хробачок докупи. Мовляв, ми щось забули, хазяїне, але що?.. За цей час бабуся наша встигла злягти з серцем і злегка перелякати всю родини (80 років та спека – не найкраще поєднання), оговтатися і, підозрюю, почати копати картоплю у сусідів. Між тим, хоча світлини й втратили актуальність (у мене взагалі халепа: знімати люблю, а обробляти – ні), забувати поїздку не хочеться. Тому цей фотозвіт – скоріше для себе, аби в чергову Лєту (чи як там її назва українською?) не кануло. Ну, і тим, в кого ще є свої бабусі по своїх селах, нагадування.

Більше, більше села!.. )

Ну, власне, все. Душа моя тепер буде спокійна: гештальт з селом закрито (а в холодильнику досі мерзне фірмова бабусина самогонка). Тому попереду, Польща, Польща, Польща, Польща, а потім ще троха Іспанії і знову Іспанії.

Засмагле біле.
4ornobile: (Я-2)



Повернулися.

Реінтеграція в реальність була швидкою і прогнозовано малоприємною. Особисто я звіріти почав ще до посадки в літак, щойно зустрівши в аеропорту співвітчизників. Співвітчизники поверталися з якогось "круіза" і усіма своїми діями намагалися оперативно перетворити жиронський аеропорт і все, що навколо, у філію рідної свиноферми.

Співвітчизники боролися за місце під сонцем у черзі і ставили туди своїх дітей, поки самі гучно бухали в сторонці. Вони звично вишикувалися до самої стійки на гейті, а потім, коли їх просили відійти за червону лінію, кричали "Но пасаран" і грозилися якимись там протестами. Вони були щиро переконані, що пасажири, котрих першими пустили на борт, не доплатили за пріорітетну посадку (ми летіли лоу-костом), а просто "пралєзлі пєрвимі, тут кто пєрвий -- тот і прав, какіє там правіла". Вони обзивали дівчинку на гейті "сардиною", котра "загнала нас всєх сюда (за ту саму червону лінію), как бидло, толька штоб свайо самалюбіє патєшіть, ми із-за нійо мєсто патірялі". А потім обурено волали на борт-провідницю, що перевіряла квитки при вході: "Какіє єщо білєти! Ви пасматрітє на нійо: мєст нє дают, а ана їщо білєти трєбует!"

Хотілося розвернутися і рванути в еміграцію... )

4б.
4ornobile: (філін-кот)


Фігерас, Іспанія. Вчора.

Пожежа почалася днем раніше. Спочатку вогонь ніби як приборкали: основні джерела були локалізовані, треба було догасити те, що лишилося. Але вночи вітер змінився і вогонь швидко пішов в инший бік, спускаючись в долину. Ще вранці, дорогою на Фігерас, ми бачили лише два потужних джерела диму. За шість годин їх було видно чотири-п'ять.

4б.

Сяке

Jul. 24th, 2012 01:18 am
4ornobile: (Default)

Сьогодні у музеї Сальвадора Далі у Фігерасі. Дві фіфи років 28-30, з шаленим акаючим акцентом:

-- Чьо у нас тут? Ето іскуство? Не-е-е, мне другие екскурсіі нравяцца, как на катере, напрімер...

Повбивав би.

У нас сьогодні тотальне замоскалення організьму.

Але в цілому біле, бо і засальвадорення теж:).
4ornobile: (двоє)


Ми нарешті відігріваємося і сохнемо після польських дощів. Мирка навіть купальний сезон нарешті відкрила. Одразу з Середземного моря почала. Отак от, по-буржуйськи.

Середземне море чисте і приємне. Давно не плавав під водою з розплющеними очима.

Каталонія чудова. І вона б, можливо, було б чудова в усьому, якби не страйкуючі комунальні робітники. Сеньйори і сеньорити висловлюють рішучий протест проти позбавлення їх тринадцятої (зимової, на Різдво) зряплати. І це після скасування зряплати чотирнадцятої (літньої, на відпустку)! У зв"язку з чим показово не прибирають і не вивозять сміття. Перше тут практично не помітне -- вулиці, як на мене, чистесенькі, окремі папірці не рахуємо. А от звалища сміття біля контейнерів доставляє. Ібо тхнуть. Вимагаю повернути тринадцяті зряплати каталонським комунальщикам!

Боже, як же добре не працювати!

Сієста і трохи після неї... )

Біле.
4ornobile: (двоє)



Ну, що вам сказати... Гданськ чудовий! Нам для повного кайфу не вистачило ще одного дня -- змотатися в Сопот, помочити ніжки в Балтійському морі, так що далі просто має бути.

Але, млин, треба було пертися за туєву хучу кмиль від України, щоб в самому центрі Гданська наштовхнутися на шатер "Оболоні" і
всюдисучий "Фемен"? )

Біле.
4ornobile: (двоє)



Познань в нашій поїздці була містом-дублером Вроцлава: ті ж півдня на гулянки, майже та ж сама адреса -- Старе Място, вул. Казиміра Великого, такий же самий марш-бросок історичним центром без заліту на околиці (а там напевно теж знайшлося б, що глянути). Але як і в житті, "копія" вийшла дещо гіршою за оригінал. Власне, одного дня на Познань достатньо. Принаймні, на старий центр вистачить з головою.

+2 )


Біле.

Profile

4ornobile: (Default)
4ornobile

January 2015

S M T W T F S
    123
45678910
11121314 151617
18192021222324
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 07:21 pm
Powered by Dreamwidth Studios