4ornobile: (Я-2)
4ornobile ([personal profile] 4ornobile) wrote2010-08-31 08:51 pm

МАНДРИ. Львів. Про їдло



-01-

Гадаю, не сильно збрешу, якщо скажу, що Львів за останні роки став своєрідною гастрономічною Меккою. Поїсти там можна смачно, недорого і в асортименті. А головне – цікаво.

Я спробую пригадати заклади, в яких мені довелося побувати, і де можна,а в більшості випадків і треба заморити хробачка. Такий собі довідничок для тих, хто там ще не бував.

Макдональдс, Пузата Хата та инші Челентани – вони у столиці Галичини є. Але, чесно кажучи, не розумію, навіщо туди йти. Ну хіба що заради туалета. А от...

Криївка (пл. Ринок, 14). Улюблена кнайпа всіх свідомих москалів:) і один з перших закладів мережі «!Fest». Оформлена в стилі самі уявляєте чого, назви страв відповідні: «Хрінові яйця», «Усміх Нахтігайлю»... На вході запитують самі знаєте який пароль і наливають чарку самі розумієте чого:). Ми там були минулоріч, вранці, як раз коли продукти завозили, тому в мене пароль так і не спитали – а я так готувався сказати, шо москалі є! Кухня… В принципі, кухня хороша, але останнім часом натрапляв на відгуки, що «Криївка» спаскудилася: готують довго, погано, брудно, миші бігають... Хоча медовуха котирується, як і раніше. Враховуючи, що зараз «!Фест» явно зацікавився контролем якості в своїх закладах, маю надію, що невдоволені відгуки про «Криївку» дуже скоро залишаться лише наглими наклепами. А взагалі раджу.

Мазох-café (вул. Сербська,7). Ще один !фестівський заклад. Все під червоними ліхтарями. На вході – скульптура самого пана Леопольда, у серці якого пламєний матор баби, звісно ж, а в штанях – яйця.


-02-

Я очикував побачити розбещених напівголих дівок в шкірі або латексі, але фіг – офіціянтки там вельми пристойні. Відвідувачів часто заковють в кандали, годують звичайними стравами та напоями під незвичайними назвами типу «Мазохіто» або «Роздрочений песик» (а насправді – абсент, якщо правильно пам’ятаю) і радісно лупцюють нагайкаю. Лупцюють всерйоз, я перевіряв. Двічі. І згідно свого досвіду від усього серця попереджаю: якщо пощастило, і вам дісталося місце в куточку, куди офіціантка нагайкаю не дістає – сидіть і не вийожуйтеся! Инакше на виході вас все одно зловлять і земля наскочить на небесну ось.
Раджу, але в бронежилеті.

Біля Діани. Просто відкритий майданчик біля одноіменного фонтану коло Ратуші. Пиво, закуски… Ну, власне, і все.

Старенький трамвай (ріг вулиці Галицької і Соборної площі – на котрій пам’ятник Данилу Галицькому стоїть). Старенький, ще дерев’яний трамвай, перероблений в кав’ярню-наливайку. Цікавий хіба що вагоном, всередині якого можна і розміститися – встановлені столики.

Гасова лямпа (вул. Вірменська, 9). Якщо хто не в курсі, то гасова лампа – в инших широтах відома як «керосинка» – була винайдена у Львові у 1853 розі Ігнатієм Лукасевичем та Яном Зегом Хайлем. Он, хтось з них з вікна визирає. А другий сидить внизу, звідси не видно.


-03-

Хороша кухня (особисто мої слинки згадують запечений в сухарях сир), пара поверхів зал, купа гасових ламп та иншої цікавої атрибутики плюс чудовий майданчик на даху. Раджу, одним словом.

Під Золотою розою або Жидівська кнайпа (вул. Староєврейська, 29).


-04-

Знаходиться в будинку поряд з місцем розташування одноіменної синагоги (ну не зовсім: «Турей Загав» -- «Золоті рядки» або «Золоті ворота»), знищеної чи то у 1941, чи то 1942 році визволителями з братньої Німеччини. Оздоблення відповідне, страви кошерні, песихівку рекомендую, хоча її і так мають принести. Шкода, але головну фішку закладу похерили в угоду чи то податковій, чи то окремим психованим туристам. Справа в тому, що в тамтешньому меню нема цін. Замовляєш, скажімо, сосиску і тісті хумус на маці, а тобі кажуть: «200 гривень». А шо, знав же, з ким зв’язуєшся. Торгуйся! До нормальної ціни. Зараз, на жаль, запитують: «Чек, чи будемо торгуватися?». А дарма, як на мене. І виторг більший був би:). Ну і раджу, ясна справа.

Дім легенд (вул. Староєврейська, напроти Жидівської кнайпи). Відкрився нещодавно, нині, мабуть, найпопулярніша львівська кнайпа. І є за шо. Їжа смачна, кава ароматна, офіціянтки спритні – обслуговуванням ми лишилися задоволені. Окремо порадували зовсім маленькі дівчата (за зростом, а не за віком), пошана закладу за сміливість і винахідливість. Внизу гуляє майже справжнісенький сажотрус і безперервно навішує вдячним слухачам таку лапшу, що депутатство по ньому просто ридає гіпопотамськими сльозами. Он він, праворуч. А по центру вас вітає, як з’ясувалися, нормальний львівський батяр:


-05-

Залу можна обрати на свій смак. Хочеш – слідкуй за течією закатаної в бетон річки Полтви під самим ценром міста, хочеш – дізнавайся про місцевих левів або бруківку, хочеш – сиди в бібліотеці і читай, читай, читай. Туалет – просто пісня. І повний захват – оглядовий майданчик на даху з комином (тобто димоходом, якшо по нашому), в який можна залізти заради чергового шедевру для Вконтактєка, Сажотрусом, в капелюх якому можна закинути монетку,..


-06-

…і «Трабантом» (ся зловив, що хочу собі таку машинку), переробленим в чорти шо і збоку бантик:


-07-

На цьому цікавинки «Дому легенд» не закінчуються, постаралися творці. Про настінний трамвай я вже розповідав. Але там ще і дракон водиться. Він, як будь-яка нормальна тварюка такого роду, плюється полум’ям і жере красунь в необмежених кількостях:


-08-

А це бонус. Ризикуючи життям, я сфотографував, як на нього полює з засідки ще один представник виду – [livejournal.com profile] dfaw. Вмонтирував собі лазерний приціл в око, акі Термінатор, і думає, що тепер все за всіх краще зніме:)…


-09-

Ну і да: раджу.

Найдорожча ресторація Галичини, вона ж Масонська ложа. Як і всі попередні належить все тій же веселій мережі. Дуже таємнича контора. Вхід тільки своїм або за рекомендацією, і то через випробування. Де знаходиться – не скажу. Як потрапити – не розколюся. Ібо з нас взяли клятву про нерозповсюдження (клястися довелося мамою, инакше б не випустили і відправили на свій смачний суп), ще й клеймо випалили на одному інтимному місці. На пузі. Ну і взагалі, не цікаво ж буде! Одне скажу: коли в туалеті мої труси засяяли синім полум’ям, я ледь не сходив і за маму, і за папу, і за сусідських котика з собачкою. А ще я ніколи в житті не їв такого смачного горохового супу з телятиною реберцями, да. Так шо раджу. І пофіг, шо рахунок під тисячу гривень вийшов…

Уря! Нарешті ми покінчили з «!Фестом» і дійшли до всих инших! Отже…

Під синьою пляшкою (вул. Руська, 4).


-10-

Позиціонується, як кав’ярня з найдовшою історією. Її одноіменний пращур, відкритий вихідцем з України 1686 році, дотепер існує у Відні (хоча щось народ такого у Відні не пам'ятає). Затишне кнайпочка глибоко у львівському дворику, дуже популярна у місцевих. Серед иншого подають палаючу каву (лікер там якийсь горить, чи коньяк, чи шо), виглядає захоплююче. Зазвичай там всі місця зайняті, але нам пощастило. Або не пощастило: замовлення несли довго, дівчинка замість того точила ляси, Мирку теж щось напрягло. Словом, радості від нашого приходу не помітили. Сумний знак.

Під клепсидрою. Кав’ярня на вул. Вірменській, 35. Потрапив туди, бо вже в котрий раз промазав повз «Дзиґу». Ну кав’ярня як кав’ярня, для ранкової кави – те шо треба. От тільки вай-фай там корявий, ще й платний. Фє!

Медівня (вул.Краківська, 15, майже напроти входу до Вірменського собору). Моя перша львівська кав’ярня, ще від 2005 року. Тоді вона вразила мене, харківця, надзвичайно смачною кавою. Ну я просто нормальної кави тоді взагалі не знав. А ще здивувала тим, шо нас з неї виганяли о третій чи четвертій дня. Ми ще не знали, що Різдво для львів’ян– то святе. Нам взагалі було дико, що кахве може закритися серед білого дня через якесь там свято – головна ж торгівля як раз, куди? Не зважаючи на образи молодості, рекомендую. І медовуха там найкраща, кажуть. Я пробував – принаймні, на рівні.

Зорбас. Грецький ресторанчик в одному з двориків по пр. Т.Шевченка. Підозрюю, що №14. Міг би бути чудовий заклад, але програє за антуражем: нема цікавинки, тому співвідношення ціна/якість (куди і закладемо цікавинку) троха шкутильгає. Проте кухня дуже так нічого. Своєрідна, правда: в моєму фаршированому омлеті м’ясо було вимочене у вині, а я до усіляких присмаків прискіпливий, мені одразу протухлітсь здається. Але шлунок навіть не вякнув (він у мене реагує на несвіже оперативніше і драматчніше за будь-яку лабораторію), так шо в якості сумнівів не лишається. А миросини шашлики – їв би і їв би! Так шо якщо хочеться посидити тихенько, без натовпу туристів – можна спробувати. І офіціянт там – вах, такий хлопче! Ще й троянду Мирці звідкілясь притягнув, як дізнався, що в неї День народження. Раджу.

Пінгвін (пр.Свободи, 43, заглавне фото). Це любофф! З першої склянки! Це не кав’ярня – це класичний радянський ганделик-наливайка з виставленими пірамідкою шоколадками, коньяком і молочними коктейлями. СПРАВЖНІМИ молочними коктейлями, з морозива! За 3.50!!! От все це, наприклад, коштувало 26.50:


-12-

«Пінгвін» знаходиться, як не дивно, у злачному місці: самий центр, біля Опери. Після Києва стає дуже дивно, що його ще не виселили заради якогось бутіка. Раджу без жодних вагань!

Хот-доги. Віконце напроти Університету ім. Франка. «Смажена собачка» там – це одразу комплексна закусь з салатом, кукурудзою і ще чимось. Завжди свіжа і смачна. Конкурувати може хіба що Одеса, та й то не факт. Ну ви зрозуміли...

Забув!
Смачна кава
. Звичайна така, можна навіть сказати непримітна, кав'ярня на вулиці Театральній, напрот Костелу Євзуїтів. Заправляють нею дві гостинні пані, каву роблять не в машині, а запарюють. Що не робить її гірше, тим більше що суміші вони підбирають дуже запашні. А яке в них печиво! А який в них сирний торт! Наступного разу обов'язково туди зайду. І всім раджу.

А далі буде Тернопіль…

Біле.

ПиС: Зміст

1. Львів. Пристрілка
2. Львів святковий
3. Львів. Персонально улюблене
4. Львів. Про їдло
5. Тернопіль

[identity profile] mme-katastrophe.livejournal.com 2010-08-31 06:31 pm (UTC)(link)
ооо, я вже тоже кинулась ту кав"ярню шукати :) Одразу б перевірила :)